Феєрія для іншого разу

Усе хочу побачити! хочу побачити безонську ґуму! завод! хочу побачити газове сховище! хочу побачити всі закрути Сени!

— Бо через тебе ми лишаємося!

Але вона вже не хоче дивитися на південь, а хоче дивитися на північний бік, біля іншого вікна! рушаємо до нього… не просто!.. шкутильгаючи!.. потім поповзом… по битому склу!.. люстра розлетілася на скалки, це просто!.. венеційська люстра… Вид на північ того вартий, правду кажучи! там велетенське виверження!.. удесятеро, удвадцятеро більше, ніж кратер на місці «Рено»! а бомби знову падають ґронами! і спалахують зеленим! синім! гейзери крізь хмари!.. ах, жахлива фантастика! феєрії так перенасичені барвами, що навіть я, нехай і не художник, а думаю собі: дивина з дивини, хай йому біс! ці спалахи безцінні! ці виверження краси стрясають цілий всесвіт! інші покоління, либонь, побачать більше й краще… іще?.. іще?..

Забув сказати про вид на Мелан… прогалину Сени… там інші сліпучі заграви… оранжеві!.. може, там інші бомби?.. Хай там як, а Сена закипає!.. бачу її оранжевою! оранжево спіненою!.. у всіх вигинах!.. до Ельбефа!.. І Руан смолоскипом!

Овва, саме цієї миті якісь неначе свічники… гойдаються, повисають, блідо-зелені!.. Ох, це найгірше віщування!.. ми про це доста говорили!.. вони наче гірлянди різдвяної ялинки… вони провіщають перехід в ніщо… тотальний! Отак! але різдвяні ялинки не як завжди!.. ні! навпаки!.. це вмить справдилося, бо літаки відразу затакували, їх з упадини Маркаде вигулькує вдесятеро більше!.. Вррромб! відчули б ви цей подув! цей шал, це ревище! проліт двадцяти, ста страхіть! і бомби навмання! як зіткнення поїздів, але в повітрі! вибухово!.. ви б сказали: так не буває… ці свічники накликали Потоп! а Жуляка накликав ті свічники!.. на небесах є знаки!.. треба вміти їх читати, от і все! це правда, обов'язок! Відразу кажу Лілі! передусім спостереження подій!

— Жюль твій горбань оцупок пияк бридкий лапач кераміст відьмак мусить згоріти! спочатку він! гукни йому, нехай стрибає! щоб більше не бачити його кривлянь!

От я який! науковець назирці! і передусім! зирю на велике! і на мале!.. вам стинають голову… для прикладу!.. ви не зводите очей з ножа гільйотини!.. він тупий!..

— Кате, гукаєте ви, нехлюю! чому не нагострив?

І бачите, як кат тікає, усравшися від страху!

Вас розстрілюють дванадцять недорік, вони ціляться, тремтять!

— Поціляйте! У серце! недоріки!

Такий ваш крик!

У цьому геній Архімедів, Ньютонів і Паскалів — навпростець до мети!..

Я все ж повертаюся до своєї думки:

— Лілі, нам краще зійти донизу!..

— Ні!

Вона пройнялася цікавістю, як і я, хоче побачити, як літаки виринають з Коленкурської впадини… що скидають на вершечок Гірки! їй цікаво!.. а Гірка вулканиться! напинається… осідає… шафа, комод, три стільці гуляють… танцюють, аж ніжки відламуються!.. однаково ригодонять!.. паркет набухає, випухає… сходовий майданчик переповнено… розтуди його! перетуди! я трохи лаюсь! бачу невеличку бержерку, вона суне нагору сходами! буквально, сходами!.. бо спуститися незмога… суне на горішній поверх! ого, два вазони кидаються один на одного, лускають!.. краса! І в небі веремія, хмари знову закручуються в бік Іссі!.. я суджу, не дуже помиляюся, за напрямком світних ланцюжків… букети! гірлянди шаленим розсипом і з тріском! зигзагами! потім дими… потім геть нічого…

Вони завзято шинкують околиці, закидають Сент-Уен, гай-гай, нескінченні низки мін, бомб, гранат! але зараз буде щось інше! це все тільки передмова!.. коли вони все вивергнуть у серце! Коли Текел промовиться… Фарес! Мене!.. тоді всі почують!.. тоді очі нам вилізуть… я знову кажу до Лілі!

— Злива фосфору! скажи Жюлеві, нехай усе припинить! Гукни йому у вікно!

Вона гукає… він не чує… ураган вирує! отак! шрапнелі цокотять по стінах… фасад репається… цеглини відпадають, летять у безодню!..

— Ти ба, нарікав, що печі не має? Тепер Жюль має піч!

Кажу це Лілі…

— Твій любий кераміст! увесь у глині!..

— Либонь, пити хоче!

Відповідає мені…

— А пити нічого…

Як дбає про його добробут!..

Тоді я горлаю йому:

— Випити хочеш, блазню? у горлі не пересохло?

Відстань така, що можна гукнути! триста чи чотириста метрів!.. той опецьок нагорі, немов на спостережній вежі!