Феєрія для іншого разу

— Там і здохне! передбачаю я. Остогид! Біс із ним! уявляю, як він там конає у вогняній завії!.. жар! жар!.. куди вже там пити! підсмажуватися треба! як свиня! он як кружляє! на своєму візочку! безногий акробат! там йому й місце! чудове! мистець, ось і маєш! А літаків скільки зусібіч! а вибухів! злітаються цілими ескадрами! кружляють! вирують між шрапнелями, мало не чіпляються за дахи!.. бризки! до хмар! зелені! жовті! хіба не рай для художника? Йому там дуже добре, гадаю, Жюлеві! он скільки в нього творчого жару! пити хоче? ну то й що? Звісно! хто йому випивку понесе нагору?.. крізь пожежі… метрів триста чагарів, які стікають сліпучими потоками! а ще бомби без упину… ширяють врррунб! усе стрясають!.. понести Жюлю випивки?.. гадаю, це було б занадто… міркую… нехай милується видовищем і підсмажується! так міркую! він чогось схожого і за тисячу років не побачить! от я бував і на Іподромі, і в Зимовому цирку з бабусею, то була епоха, можу твердити, коли вміли ставити феєрії, тоді показували, наприклад, «Штурм Пекіна»! коли з-поза лаштунків на сцену опускався цілий крейсер з екіпажем, такелажем і всіма прапорцями! з електричним освітленням! тисяча лампочок! так от, то була дурничка порівняно з тим, що тепер діється отам над Іссі! Пюто! Ґренель! усе видно з наших вікон, і той теж з вітряка бачить розмах, огром, велич декорацій! овва! кераміст сраний! нехай віражі виписує у смердючому візку! такого і за десять століть не побачить!

Ти ба, знову ціла ескадра, чи не сто літаків налітає… білі… білі… над Отеєм!.. за ними женуться прожектори… промені схрещуються на крилах… весь Отей видно під крилами… весь Отей, весь збілілий… вулиці… церкву… світло таке сліпуче, що й людей би розгледіли… якби хтось вийшов! та вулиці напрочуд безлюдні!.. гай-гай, геть безлюдні! але яка надзвичайна чіткість!.. ви бачите вітрини… газові ліхтарі… ніби вони у вас під вікнами… чіткіше, як на вулиці Ламарка… уявляєте? все у віддзеркаленні якоїсь миті… і ще все погойдується… справді!.. увесь будинок під нами погойдується… так і є! саме погойдується! усе одно дивлюся напроти! щоб побачити, чи вітряк злітає разом із Жюлем… чи вистояв перед поривами? саме так, шановна пані! він їде, задкуючи, от Жуляка! потім їде вперед! врізається в поручень! і вранг! мало не вилітає з візка!.. але знову в нього падає! і знову мчить! кружляє! влаштував карусель на підмостку!

— Стрибай! гукаю йому… Стрибай! мистцю! стрибай до своєї печі!

Це я для сміху.

Якби стрибнув, може, полетів би?.. Карабос на все здатен!.. далебі не дурний! не поспішає! поручнів не рушить!

Кажу ще раз: від величезного вогнища на Ґренель на нас котиться торнадо! Спрага! не в самого Жюля! у нас теж спрага! крани сухі! пляшки порожні!.. що йому віднести? що запропонувати?.. і потім, чому він нагорі? як його туди виперли? на руках? на спині несли? чи на канатах піднімали? Брам! забиває дух, скажу вам! нас відкидає назад! бранг! утискує у стіну!.. тримаюся за Лілі… прилітає хмарка шрапнелей… тріщать на всю кімнату… у жахному безладі! видовище чи не видовище? нічого не вигадую… яка ніч!.. рух фантастичних сил! куди там літакам, напханим пікратами, менілітами, фосфором осяйним! навіть котрі стикаються так, що хмари спалахують сліпучими зірницями! а тут сплески громів щомиті злітають із землі до неба!.. і струси такі жахливі, що, схоже, жоден дім не встоїть! і всі полинуть в атмосферу… по вісім… десять… по дванадцять від одного пориву! зірвані дахи! льохи в повітрі!.. це наводить на роздуми!.. що Жюль причетний?.. можливо! він нагорі! певно!.. певно!.. махає руками… ви б побачили… сказали б: він щось знає!.. він комунікує зі стихіями!.. він ними диригує! блискавки спрямовує!.. атаки літаків! прожектори!.. і залпи ППО!.. заграви зелéні… жовті… він сам один на вітряку, той Жюль! один над катаклізмом, над паланням горизонту!.. усе бачить, задерши носяру!.. вивищується над Парижем!.. і над подіями! гай-гай, ще й пити хоче, оцупок!

— Стрибай, ведмедю! стрибай!

Якщо очманіє від спраги, то стрибне!.. а стрибне, то підсмажиться! руками більше не махатиме! громи не скеровуватиме! єроплани не спрямовуватиме! сигнали подає! сигнали семафора! ти ба, скульптор-оцупок з глинища! сміливіше! до печі!

Та він не дурний, гидотник такий! шугає у своїй гондолі!.. пурхає!.. пів кола! ще раз! а вітряк таки хитає!.. як на морі!.. та він тримає рівновагу!.. за поручень не падає!..

Але я забув про авеню Ґавено! надміру заговорився про Жюля… вошивого оцупка у сциклинах! А Гірка? палає? десять малих вулканів вивергаються із розщелин Гірки між авеню і Сакре-Кер!

— Скажи-но, твій скульптор, твій хтивець! журився, що не має печі! тепер має!

Це я кажу Лілі…

— Скільки жару! якщо не стрибне, то загине! у нього нагорі спрага сильніша, ніж у нас! увесь пекучий ураган рине на нього!.. он, поглянь, язик! як висолопив!

Справді.

— Він підрум'яниться на малому вогні! ніхто пити не принесе! проси не проси!.. дивись, як метушиться!.. казиться від спраги, от що! йому лишилося тільки у вогонь стрибнути, кажу тобі, Лілі!..