Феєрія для іншого разу

— Поглянь-но, Лілі! його неначе вивернуло!

Вирячуюся, бачу… Це справді сад Синьої Бороди!.. ломиніс… герань… волошки… та інші квіти!.. невідомі!.. ох! ще той Синя Борода! Лілі не заперечить! ніколи в Синьої Бороди не було герані! це результат феєрії! чудеса гри світла… тепер уся вулиця Лепіка підноситься! і візки торговців… купи капусти, томатів, полуниць!.. їх не існує?.. це оптичний ефект? нехай!.. але ж він на сітківці, чи ні? га?.. а підлога? те, як вона хитається, гикає, стовбурчиться під нами?.. фізичне явище? чи сейсмічне? усе вам треба пояснити! пояснюю! пізніше вони куплять мої книжки, значно пізніше, після моєї смерті, аби вивчити, що то було — перші тектонічні струси кінця і підлість людського єства, і вибухи з глибин душі… не знали, то дізнаються!.. не спостеріг, як слід, потоп — проґавив цілу еру!.. усе стражденне людство тільки хробакам і придалося!.. От вам богохула і все найгірше! Слава Плінію[157]!

Біля нашого вікна ми як у першій ложі, але все ж глибини Гірки… те, що за Кар'єрами, лишається таємницею!.. Уже два століття, як там щось довбають! добувають не знати що!.. жах земних глибин!.. навіть не можна знати!.. причина: карту втрачено… таємну карту… порожнин, бо Гірка стоїть на бульбашці! хочуть її зрівняти й поготів!.. вона завалиться!.. нічого на поверхні не залишать… усе піде в гіпсові провалля, попід водостоки!.. ні шматка стіни, нічого не знайдете!.. нічого!.. попереджаю Лілі!..

— Ніхто нічого не знайде!..

Жодного уламка потрощеного метро! от вам дія катаклізмів! кажу вам! погляньте лише нижче, на Сент-Уен!.. Безлад пожеж! вони потрощать Безон, я вже готуюся!.. думаю про Безон… вони навіть Сену можуть закип'ятити!.. якщо весь вогонь у воду! Ох, уже бачу абатство Сен-Дені, воно проступає крізь полум'я! величезним опалом! раптом!.. фантастична прикраса, скажете!.. я не вигадую! усе як є!

— Це Сен-Дені, Лілі! це Сен-Дені!

Прикипів до лутки, усе хочу бачити!..

— І ніхто більше не знайде Сакре-Кер!

Віщую! що казати про такий будинок, як наш!.. цегла! мозаїка!.. ліфт! куди нас занесе? навіть міна неподалік, і полетимо на небеса! будувалося в легку добу!.. навіть те, як літаки мало не чіпляються, чиркають об наш дах!.. усе тремтить! черепиця! фундамент! тарілки! і що? передчуваю, що все піде в провалля! та ще пригода, катакомби! полетимо туди без перешкод! такі спалахи перевищують спроможності людини! усякий тільки рота роззявить і чекатиме найстрашнішого… отак! Лілі теж… та я у неї не питаю… потоп розворушує землю й небо… видовище, а потім усе… шрапнелі летять у полум'я, мерехтять синім, жовтим… червоним…

— Тримайся! просить вона мене, тримайся!

— А тепер поцілуй мене!

Цього мало. Вона хоче, щоб із пристрастю! після усього стиду щойно!.. отакий катаклізм! і брум! і брум! гаразд! цілую, як вона хоче… мовчу, мовчу, але думаю… вона схотіла, щоб її виліпили, по сідницях ляпали! і хто! Жюль! горбань! виродок! обрубок! сцикун! це могло б мене до смерті розгнівати… Мусив стерпіти!.. для свого ж порятунку, власне…

— Хай йому біс! Хай йому біс! і сто тисяч осором!

Ремствую.

Будинок саме тепер гикає, смикається неначе, схоже, він кудись рушає!.. ні!.. ми тут біля вікна… ми б побачили… Ох і видовище! неозоре! Я згадував 14 Липня! Париж-корабель[158] лине небом і атмосферою! дурничка порівняно з тим, що діється, оті п'ятсот світних списів у нас перед очима, які ламаються один об одного із гуркотливим бадабумом! от тобі й Париж-корабель! усі ці манірності!.. дитяча хлопавка! знову думаю про Жюля… як далеко він зайшов! потоп чи не потоп! не маю часу довго міркувати про ницість цієї напівлюдини… бо інші будинки злітають!.. вириваються із землі, десятками!.. і здіймаються до хмар!

— Диво! ви б тільки скрикнули! диво!

Диво! але в мене перед очима!.. без вибухів міг би сумніватися… але мені не примарилося!.. а ще тисяча тріскучих ракет! вони бабахкають на весь горизонт! Я бачив тропічні грози! Я бачив бомбування іншої війни, вони перевертали небо і пейзажі, але цей безмежний вулканічний феєричний шал потребує участі Розуму!.. Зречення Добра! поклику до Зла! Зло є не в усіх! я знаю одне Зло у візку! отам, красунчик наш!.. пияк, сцикун, свиня, бахур! оцупок! виродок!.. он він на вітряку! овва!

Не час розбалакувати! спускатися треба!.. йти донизу та й годі! спочатку в коридор, сходи і потім у метро!.. «Ламарк»?.. «Абес»?..

Кажу Лілі.

— Ходімо донизу!

Та Лілі не хоче йти донизу! ніяк не хоче!.. тільки меблі хочуть! шафа, комод, три стільці… у передпокої, у коридорі вальсують! погрюкують!

— Не хочеш іти, а раптом тебе звіє вітер!

Справді, пориви шугають зусібіч! справжні торнадо між вікнами!..

— Раптом тебе забере порив, га?

— Ти хочеш іти до Жюля?

Це вона у мене таке запитує! світ догори дриґом!

— Я? до Жюля?

— Він у повітрі! Ти що, не бачиш його на вітряку[159]? — Більш ніколи до нього не піду!..

Скоро дражнитиме мене жюлістом! співучасником його гидот!

— Очі болять?

Це вона в мене запитує.

— Так, болять, але я все одно дивлюся!