Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Брррум!.. Ага, оце вже щось! серія вибухів! Я трохи розуміюся на звуках війни! ППО відповідає! Дзинь! Гав! і гав! знову гавкіт!

За вікном нове видовище!.. гігантські серпантини потріскують, вигинаються… шукають ножиць прожекторів… бліді борозна… бачу! бачу! вирячуюся щосили… силою тримаю очі розплющеними…

— Бачиш, Лілі? Ти ж бачиш?

Щоб сісти й краще бачити, я підводжуся, потім стаю на ноги, спираюся на неї… ступаю до вікна… з боку Ґавено, авеню Ґавено… отам, там світліше, ніж удень!.. світло нарцисово-жовте, яскраве, таке яскраве!.. на все повітря! на все небо!.. на всі дахи!.. на весь Париж! вас би засліпило!.. самі дахи! відблиски на черепиці!.. смарагди! діаманти!.. бомби вибухають букетами квітів! червоних! червоних! гвоздик!

Он що цивільна оборона виробляє!

— Дивися, бомби, Лілі! Дивися! Це над «Рено»!.. Літаки скидають тонни бомб!.. білі… білі метелики-літаки!.. над «Рено» палає так, що гай-гай! аж до хмар! полум'я синє! оранжеве! зелене!.. і зигзаги величезних свічок… шукають на жовтому темні плямки… ах, які єроплани!.. ох! ох! грім небесний!.. грім падає просто на нас!.. гігантський моноплан ніби нафарширований, обліплений моторами!.. майже на нас! будьмо точними!.. виринає від впадини Коленкуру!.. стрімке піке! так! стрімке! на повній швидкості!.. врррум!.. чуєте!.. вискакує з боку Маркаде… страховисько! дирчить! лютує! з боку Маркаде! ви ніколи не бачили такого страхіття!.. з нього щось випало… Брррум!.. Уся рівнина, вся впадина, Фурш, Пекер гучно відлунюють!.. він повертається, ковзає ніби навпаки! нявкаючи! курс на Сакре-Кер! Махіна! величезний літак з широченними крилами весь блідий, тьмяний на жовтому тлі неба!.. жовтого етеру! мало не чіпляється за дах, за наш дах!.. черкає об нас… увесь дім тремтить! тільки за Потопу восьмиповерховий будинок може так стрясати! уявляєте?.. від даху до підвалу дім дрижить!.. від вибухових хвиль репаються стіни! чого ж тоді шафі не пританцьовувати!.. я ж не збожеволів!.. вона стукається об стіну… потім об іншу! потріскує! зараз лусне! гарна старовинна шафа.

— Вона не зламалася, Лілі?.. Поглянь!

Бачу, як Лілі йде до шафи… її похитує… штовхає… ах!.. підлога дрижить, гойдається, це очевидно!.. уся наша халабуда ходить ходором… ого! он луснула шибка! розлетілася на друзки!..

— Мені не ввижається, Лілі?

З долини нова атака… з боку Франкеру… Щонайменше десять, двадцять літаків!.. А тріску!… піке!.. скидають свою нечисть… під крилами видно ліхтарі… ліхтар синій… ліхтар бузковий… черкають об наш дах… вррр! вррр!.. стрілою вилітають знизу з несамовитим свистом, і весь дім дрижить!.. пекельно!.. пробую вам пояснити!.. і не можу відірватися від вікна!.. будинки з авеню Ґавено злітають слідом за літаками!.. достоту!.. летять за ними!.. вище й вище! з усієї авеню!.. усі готельчики скачуть тінями!.. фантасмагорично!.. більші будинки теж підносяться!.. піднімаються, ринуть!.. найміцніші будинки!.. декотрі вчетверо більші за наш!.. жовті!.. зелені!.. сині!.. і брррум!.. у повітря! усе пливе!.. гірлянда звивається між зорями… зорями жовто-нарцисового кольору… у небі море нарцисів… вітряки теж відриваються від землі!.. вириваються з трави!.. усі три вітряки!.. бачу, як вони відлітають! два бачу!.. ні!.. чотири бачу!.. на певній висоті вони подвоюються… крутяться у вирі, крила! підпірки!.. у небі!.. і їхні жорна з піщаника!.. усе у небі!.. фарандола!.. ого, шість бачу! жовтих… червоних… охряних… рожево-лілових… пурхають… ми опинилися якраз напроти й вище!.. на балконі… тепер ми знизу! перелякані!.. але над садами… сади потріскують, пломеніють… ми над ними… чагарники, зарості… підмурки вітряків… танці на природі… невеличка естрада для пісень…

Свист літаків мимо, вони наздоганяють і переганяють з такою швидкістю, що не чути навіть бомб!.. бомб, які тим часом вибухають під нами! у Коленкурській впадині!.. Їм то що, небесним чудовиськам-мисливцям!.. Вигулькують над площею Тертр, між дзвіницею і Сакре-Кер!.. Їхній маршрут… по радіо сказали: вони летять на північ! на північ! Кале! Лондон!.. Залпи зеніток женуться за ними крізь хмари… зеленими, синіми, оранжевими борознами… серпантином… гарним серпантином!.. тріскучими папільйотками… Зенітки скаженіють!.. сирени і собі нявчать безперестану, але не в тон літакам, але майже… весь небокрай у мереживі… тонкому світлому плетиві… прожекторів… тріску пострілів… добре видно Анґ'єнські пагорби!.. і прогалина до Манта, Мелана, срібна у вигинах Сена… тепер від бомб Сена вирує!.. оцініть ефект!.. мені не вчулося!.. це поза мною!.. мені у вухах так ніколи не гримить!.. отаким брррумом!.. кажу про це Лілі…

— Це не в мене! це отам!..

Ніколи не чув такої стрілянини! гатять гірше, ніж у чотирнадцятому… гірше!.. жовтим!.. і зеленим!.. і ліловим!.. миті, музичні залпи! негучні звуки!.. неначе цикади… а потім велетенські пориви!.. кастаньєти на все небо!

— Ти диви! Біля Кардіне щось палає!..

Я трохи знаю те місце, нічого дивного!.. тепер світліше, ніж серед дня!.. золоте сяйво!.. ніби яскравий жовтавий полудень!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века