Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Негіднику бешкетнику ти мене турбуєш! Ти розганяєш моїх муз! Руйнівник мистецтва! Гун!

— Візьми мене! відповідає він.

— Я нікого не беру! Ти як Людовік XV асесор-негр! лише еротика на думці, хай там що!

А ще у нього дефекація така, як слід, у Тхора! Сморід на весь лазарет! кал бездоганний густий і однорідний! а я, подумайте, зі своїм амібіазом! Мав тисячократно тисячу причин, щоб заздрити!.. такому калу! Міг би заздрити і Жюлю, який сцить у свій візок, коли закортить! А мені як сцяти, коли табурет приклеївся до дупи! Гай-гай! Де там! От спробуйте! Та я не заздрю! Он Арлетту як причарував, мене там не було, але я певен!.. Краще не думати! Бідненька любонька красунька потерпіла! а ще від моєї ницості, тисячу разів, як я! моїх дурних патріотичних вибриків!

Вони були заодно, вона з Жюлем! Це ясно… Певне співучасництво… Ну і естетика, і глина… уся історія скульптури… ліплення!.. була ще інша змова, про що не знаю… Повторюю… його жила… жила! у провулку Трене… Мушу вказати точне місце! повторюю!.. щоб ви не шкодували про свої шість фунтів! і резюме на останніх сторінках! останніх тридцяти!


Чи сказати друзякам,Що забаві кінець?Мі! ре! мі! соль! мі!


«У соль-мажорі! Все у соль-мажорі!»

Його піч для кераміки ще не відбудована! не полагоджена! але мі! ре! мі! соль! Усе, що хочу! Стривайте, вам же потрібні слова! Згоден! Згоден!


Тебе вітер забрав!


Вони існують!

Не тільки Жюль заздрить моїм видивам, інші теж! інші камери! у всіх манія, щоб я здох!.. а вони щоб жили! І шукали втіх! і щоб піч теж! Запал! Ах, якби вони знали Лілі! Пружність! гармонія! панчохи тілесного відтінку! і ця усмішка! спокуслива, як жодна інша!



У мене все болить, це очевидно!.. Чую, як гамселять в'язнів! Чую, як ухають сови! Чую сирену в порту! але стоїчно, гармонійно, люб'язно… Немало знаю!.. Пригадую немало компромату! Думаю про Жюля, думаю про Лілі… шкодую тільки, долілиць припавши вухом до підлоги, що не все побачив!.. Був би наполіг, зробив би він усе переді мною, я б його потім задушив!

Це чуття рук! це чуття!.. Він чудово ліпив, та я хапав його за патюльку? порвав би горлянку! і поготів! Хвалюся! Хвалюся! Мої руки не для задушування… Я не зміг би отак… хр-р-р-р! останній хрип! У мене руки робочі!.. руки дурня… хоча, якщо розохотитися! двома руками, може, й придушив би?.. взяв би за горлянку!.. була б обом їм насолода… вони хотіли… хотіли довести до кінця… досить мене подратували!.. Я б видряпав йому баньки! а потім задушив би! Він достатньо з мене позбиткувався!.. навмисно її голу у світлі газової лампи… Я б видряпав йому баньки? Історія… обставини!..



Я зупинився на пестощах… Отак… отак!.. на пестощах!.. Був страх як збуджений!.. От і все!.. збуджений! як клієнт! життя минає… кров тече… забирає із собою…

Феєрія для іншого разу II

(Норманс)

Плінію Старшому


Ґастону Ґаллімару


Розповідати про все по роках… легко сказати!.. легко сказати!.. Ще досі відлунює… брррум!.. Досі в голові гуркоче… навіть по семи роках… у макітрі!.. час — це ніщо, а от спогади!.. і світові струси!.. люди, яких ми втратили… смуток… розкидані по всіх усюдах друзяки… добрі… недобрі… забули нас… крила вітряків… і ще відлуння, яке вас стрясає… Я й до могили з ним піду… Клятий вітрюган! повна голова!.. повні груди… Брррум!.. відчуваю… терплю… тремчу всіма кістками, отут у ліжку… але з вами не пориваю!.. познаходжу хоч тут, хоч там… у цьому вся штука! вдача! від уламків до буревіїв! можна й так сказати! брррум!.. отож, кажу, перенесли мене нагору… Несли, мов Мальбрука…

Примітка: Мальбрук — обігравання слів жартівливої пісеньки «Мальбрук у похід зібрався», зокрема, опису його похорону, під час якого за труною йшли чотири офіцери: перший ніс його обладунок, другий — щит, третій — меч, а четвертий не ніс нічого.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века