Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Маю для вас інші розповіді, ще патетичніші, зі словами й музикою… добре продумані… коли ви купите Феєрію!.. не все відразу! не раніше! ненажери! у вас замалі голівки… маленькі низькі лобики… і потім, ваша ганебна манера читання… запам'ятовуєте одне слово з двадцяти… кидаєте оком у далину, вже стомлені… ви ж не митці, як Жюль… він не забував, що бачив! Доказ: Арлеттині стегна, цицьки, сідниці, вигини… всі порухи левиці… я б радше віддав клятому смердючому паскудному обрубку, аніж Дароносцю, члену Академії! Бачу у вас іще один страшний недолік: одвічна скнарість… ви друзям позичаєте книжки… казна-що! грабуєте поетів, нехай, мовляв, хоч здохнуть!.. О, й мені уже кортить померти! та не за вас! А за Бебера, за Капусту, за Вальбі, котів бездомних, і за Сару, священну кішечку, і за всіх тварин на фермі… Мій стиль шокує? а моя пелагра і мій скротум, котрі облазять і гангренять? ви думаєте, що ви вічні? Вже уявляю, як ви дивитесь у дзеркало на свої писки!.. Я викликаю у вас відразу? Надто тваринний?.. а може, ви ліпите, як Жюль? чи я колись про це дізнаюсь? Чи вже у глині з завулка Трене?.. з потаємної Жюлевої жили? Чи ви волієте розчепірену Лілі в зеленому світлі газової лампи?.. Зазнали б ви отого світла, і вам кінець!.. Одна стара, інша молода, ви посередині!.. негр Геркулес в амплуа Пріапа!.. Фатальний дар натхнення! Люллі і Куперен теж творили! але ви мало обізнані із глиною! ще менше з піщаним гіпсом!.. кінець ваш буде із відварами, сарсапереллю і чотириквітником!.. і з дигіталісом, однопроцентним розчином… традиційне пійло… для впорядкованої смерті!

А от я знаю, де Жюлева жила! Я бачив там тітку Естрему, Дароносця і малого Лео!.. Бачив там Клеманс!.. Утім із нотами.



Вам теж пора швиденько накивати!..

Я вам дам усі ноти, куплети й рефрени.


Ти побачиш, яке товариство!Ти побачиш, яке танцюриство!На кладовищі чемних хлоп'ят!


Вам буде трохи бентежно спочатку… Праву ногу догори!.. потім один день!.. такий собі «вальс-лансьє»… Не даю вам відразу ноти! подумаєте, що вам усе можна! Знов мене пошлете на танці, на вила. Знов випхаєте мене на променад! «Дароносець, Ларанґон! Уперед!» скажете ви! Променад! Аршер! У цибулю! Ні! і знову ліпитимете Арлетту! досить! годі! Погляньте на себе в люстерко! таке, як у Жюля! Оцініть сліди часу! не дайтесь ампутації, герої! хоча які з вас герої! де там! ніякої «війни чотирнадцятого», більш ні слова! Я вже дав тональність? Соль мажор! І що? Я вам догоджаю, а ви мене оббрешете! Гірше, як Жюляка! повстромляєте в мене довгі голки! підкупите мого Бебера й накупите біфштексів! Він мені видряпає очі!.. і синиця теж! вона кмітливіша, ніж може здатися, і вільшанка Лілі, що прилітає нас провідати щоранку… Ет, вагаюся чи соль! мі!.. соль!.. соль!.. ви ні в чому не сумніваєтеся! звісно! пестунчик долі! героїв обмовляєте! ув'язнених! умираючих! ні, не дам вам своїх приказок! усіх своїх приказок! ви тоді станете нестерпними!.. Я акомпанував Жюлеві лівою рукою… я розповідав… особливо лівою!.. він грав на флюгельгорні бездоганно!.. я розповідав… аби двома руками, він мене б ще гірше ненавидів!.. він же обома руками лапав! Так розминав усіх дам, що будь здоров!..

— Іди вже, каже мені! Іди геть! Ти тут зайвий!

Повторюю… Стисло… це стиль Дайджеста… для тих, хто має час тільки на тридцять сторінок… здається… не більше!.. у них такий стандарт!.. якщо дебілити шістнадцять годин на добу, спати, трахатися решту часу, то звідки його стане, щоб прочитати сто сторінок? а ще й посрати, мало не забув! до того ж! а рак, який вони шукають у себе в сраці, скрутившись в три погибелі, мов акробати? «Люба дупо! Люба дупо!» а хто ще й солодить на додачу! хто марить, як хтиво цілує й страждає до крові! годинами! у мороку кіно! а потім купу грошей на чищення штанів! привидів вампірів, які померли двадцять років тому! виходять з темряви розквашені і збиті з пантелику! автобус в них сідає чи навпаки, уже не знають!

Я поверну Мистецтву його справжню цінність! Я вже попереджав! не все для Жюля! і його замовників! Його натурниці у мене будуть всі рожеві! моделі! жовтіші! зеленіші! Жюль з натурницями! і з засцяним своїм візком-гондолою!

— Щось у мене кукси сьогодні болять! Ги-ги! навмисно їх щипав! щоб дівчата потім помацали…

Його віконниці завжди погано зачинялися… тобто геть не повністю… якраз щоб підглядальники могли позиркати… дівчата гарні, аж дрож бере… й навіщо знов приходять?.. лише причинені віконниці, це не дрібниця!.. треба було… а ще й трохи зухвальства!

— Не ходіть до Фердінана, люба Фердіно, бо високо по сходах! Не ходіть до нього, янголята! Він вас шмагатиме! Він вас з'їсть! Він людоїд!..

Я нікого не шмагав! Це він їх ляскав безперестану!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века