Феєрія для іншого разу

Коротка мить і все життя… мати ніколи не шукала втіх і задоволень… вона пройшли повз… як і я, її син… усе на самопожертвах!.. жіночий хтивий і розпусний стогін дорівнює агонії… Та мені стане ненависті, я напишу, за всіх помщуся, із залиплим задом, усім історичним іменам на мармурі і в позолоті… у Сент-Шапель!.. влада письменника така слабка! поет недужий, найслабший із усіх! Начувайтеся, величні Геркулеси в тогах! Я доможуся, щоб ваші імена закарбували в позолоті! Скасували мою амністію… ухвалили, що я не достраждав, що потерпів недосить, що мало харкав кров'ю!.. рахунок між Богом і мною!.. Маю медаль, маю копію! медаль — то нагорода Жоффра у листопаді чотирнадцятого!.. взірець звитяги!.. Якоїсь ночі ввійшов тюремник, поторсав, щоб я підписав прохання про перегляд справи… балтавський документ… що було робити?.. Міг відхилити хоч один абзац?.. Кийком по голові! Бачив, як б'ють і підганяють в Африці! Не люблю, як підганяють, ще й кийками!.. Краще антропофагія… Бачив, як у жінок стегна з'їдали їхні ж сутенери з великої любові… Я сам ніколи не їв стегон… інстинкт, чуття, от і все!.. А от Жюль жер стегна… Я вже казав, як моя консьєржка довго читала адресовані мені листи, а потім стомилася… відкладала для мене набік тільки «повідомлення про смерть»… найядучіші отрути… Гай-гай, як швидко вас знесилюють отрути, злість, удари! Або колесування!.. Колесовані вже навіть не волають!.. А я тримаюся тільки на дигіталісі, а систоли дедалі слабші!.. бе!.. ме!.. бе!.. ме!..

Чи сказати друзякам,
Що забаві кінець?
До біса твій рід!
Забирайся мерщій!
Прощай, жовте листя!

Може, мені не стачить часу написати все, що мушу, Лілі, вона була для мене справжнім янголом… Розповідаю вам усе відразу… Мав би усе перечитати! Чи не правда?… Тримаюсь тільки на дигіталісі… у суддів Останнього Суду мій пісочний годинник в руках!.. вони кажуть: «Огидний блазень! Потягнемо ще місяць! Іще не вмер! Негідник!»

Самі собі дивуються… Обурюються! от їхня думка про мене! але я викарбую їхні імена у Сент-Шапель! імена у золоті! так улаштована вічність світу… вони не втечуть!.. люди в нескінченній крові!.. ніколи не втішаються на повну… їм цирк давай, атлетів, масивних м'язів на четвертування!.. Я вам усе згодом поясню, якщо мене пелагра не здолає…

Можливо, зможу ходити з двома ціпками… хитаючись і трусячись… маю звичку… і виблюю надворі у риштак…

— От трясця! Хто б його довів до смерті! Усе вже в нього відібрали! списали! зреклися!.. Перекрийте йому воду!

Вже перекрили!.. живу без води… не роблю ка-ка… не сцю… Три тижні, знаю… і зад прилип до табурета… струпами!.. як вийду, якщо я вийду, напишу петицію, щоб ви мене утримували до скону! ні біса більш робить не хочу!.. ні Бебер, ні Капуста, ні Нінів, це ще один кіт, ні собака Бессі… знов буду непомітним лікарем у передмісті? можливо?.. лікуватиму тільки від ревматизму?..

Дружина провідувала мене тут у перші місяці, а потім заборонили.

— Він погано їсть! сказали вони… Він не випорожнюється!..

Тюремні прискіпування!..

Промивання двічі на місяць, майже окропом… отакі ліки!..

Докори доконають вас…

Арлетта про все дбає, дзвонить, захищає мене, букети в подарунок розсилає… Це вона в суді перевертає пісочного годинника, коли я от-от ґиґнусь…

— Та цей ніколи не помре!

Живий тільки завдяки їй… уже не маю тіла!.. і душі майже не лишилося… Світ виявився зажорстоким. Патрачів не бракує! Мені траплялися жахливі істоти…

А от Жуляка був ще тим тираном! Я вам казав!.. та я знав його уже на схилку сил… Міг би очі йому видряпати, коли він м'яв голу Арлетту… щоб я вибухнув, щоб кров йому пустив! хотів, щоб очі йому вийняв!.. навмисно дражнив мене зі свого візка… ото ще збоченець… щоб я його коцюбою… дринь! прямо у вічі! Навмисно мене фріцем дражнив перед усіма, перед консьєржкою! Було б його порішити!.. Тоді хоч знав би, за що сиджу… Якби я прочитав усі сторінки, що вони вимагають, то знайшов би там потаємні думки… Проте воно вам ні до чого! де ритм, а де ви! в душі в людини повно зле дистильованих отрут… звідти всі забрьохані думки… Я тіло й душу положив за порятунок ваших дорогих життів! Нічого ні в кого не поцупив!.. Ніколи нікого не одурив! Навіть чайових не мав… як доказ, усі гуаші й статуетки… на смітник! усе!

— Позуй, Арлетто! Позуй йому! Нумо! Голою!

Я її напучував… Досі чую свої слова…

А вона таки красива голою… навіть зовсім зелена під газовою лампою… питала в мене дозволу… дивна штука дозвіл… на своє тіло!.. я ніколи ні в чому їй не відмовляв… нічого не забороняв…

— Позуй йому, Лілі!

Хотіла від мене почути… була сексуальною… театр завжди сексуальна річ… це не перешкоджає почуттям… це так!.. тисячократно так!..

— Нумо! Нумо! Позуй йому!

Добре пригадую, я наполіг… на складному ліжку… які вигини, які сідниці!.. довгі пружні ноги! плід довгих вправ і грації…

— Я зроблю тобі статуетку! тільки для тебе!

Глиняну статуетки Арлетти.

— Коли знову прийдеш?