Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Я підсумовую всі моральні збитки, всі кривди, що я від нього мав… Даю вам резюме першого тому, трохи слів, трохи музики… Якщо моя надбита макітра тремтить, якщо мене хитає й нудить, то це не жанрова ознака, повірте! це від матеріальної втоми, від безнастанного нагадування, що було, про вас і не про вас… Феєрія красива назва, але ж про вас і не про вас! рахунок за газ! за телефон! Мав би статки, більш нічого не писав би!.. І не заощаджував!.. навіть без вілли в Сен-Мало! щойно б приїхав, дві служниці, щойно б купив два велосипеди, і уявіть собі весь поголос! Видавництво напосідає, вимагає три… чотири томи! і музику! з моєю надбитою макітрою! а ще хочуть Дайджест!.. Хрумкий Констеласьйон[151]!.. сто п'ятдесят сторінок у тридцяти рядках.

— Викладіть мені Подорож двадцятьма словами!.. і з фотографіями!

Усе скорочую! Стискую! Оцініть злочин! Був би Вовенаргом, Лабрюєром, шанувальники воліють двадцять п'ять рядків, дівчину-пінап і нейлонове трико! тілесного кольору! От вам смаки!

Арлетта могла б мені допомогти! я нещасний лірик, комічна флейта! Як це століття мене потрактувало! Маю час на спогади про Жюля, але сказав би вам усе про нього, то Палата інвектив тим скористалася б, щоб перекинути мого пісочного годинника.

— Ми всі вже на небі! Гірку висадять у повітря! усе заміновано!.. Від Батіньоля до «Дюфаєля»!

Переказую вам Жюлеві слова…

Усе знав… усе передбачав… мав страшенно міцні зв'язки… Палата інвектив біля ноги! Одне Жюлеве слово — і мене відпустять… навіть отут і тепер, де я!.. відправлять тачку назад!.. удесятьох, уп'ятнадцятьох попхають мене назад!.. подалі від Ашер! або ж розтрощать голову! Отут, у казематі! Між другою і третьою ночі! Під виглядом провідування! вони таке зробили «божевільному» зі сто шістнадцятої… на ранок його бачив на ношах… ношах, укритих гребінним полотном… його несли до моргу… містика зі сто шістнадцятої… дарував свої муки небу… що більш страждав, то більш втішався! Отримав по повній!.. Та для мене будуть інші муки. Я набагато відоміший, ніж той містик!.. Я більше не побачу тітоньку Естрему, ні Клеманс, ні славного Тото!.. Тхір не руйнуватиме мені стіну! Якби він її таки проломив, я міг би звершити свій твір!.. Але він нічого ніколи не проломить.

Я його викрив у лазареті.

— Ти ледь подряпався, брехун!

Оглядаю його рану…

Сім поем утрачено! сім! там, нагорі, у смітті, на Ґавено!.. сім епохальних поем натхненної душі, що піднесли б людину до небес, століття! і маєш! іконоборська лють! Верховна палата з пісочним годинником! Сім безцінних поем! Я недаремно нарікаю! Я б не наважився! Нехай мене почує тітонька Естрема, і Клеманс, і малий Тото! вони готують мені помсту!

Та я захищатимусь! Перепрошую!


Дві дірки я тобі зроблю,Де в тебе очі!


це я до Жюля так звертаюся.


Твоя підла душа пуетично!Заблукає в полях!Ти побачиш, яке товариство!Ти побачиш, яке танцюриство!На кладовищі чемних хлоп'ят!


Це я радше пом'якшую… Притлумлюю…

— Давайте якнайкоротше, у ритмі Дайджесті! Візьміться за голову обома руками!

Сміх та й годі, «Енереф[152]»! Тоді питання інтерну? сто слів? нічого не пропустив?

Гамериканці ганебно відстали! На два століття відстали, йолопи! брехливі спікери!

На двісті… триста років ми попереду! ми! от сміх! З нами Лабрюєр! Матч виграно! матч культури! Навіть не хочу надуживати своєю силою, перевагами!

Утім, я більше б розважався, якби не склеєна дупа, не суха гангрена, без струпів! Я дивився б, як Папа! Кажу вам! Кажу! Якби не кишки, забиті сухим калом, ще й дизентерійним! Якби слух не приглох від зграй швидких поїздів! Ото ще блаженство! Проте, я вже скаржився тисячократ… І буду скаржитися ще! На все!.. На те, як ви попхались на війну і я не міг вам перешкодити, що ви вернулись биті трясцею, смішні без зброї й прапора, що потім ви мене пограбували, самого запроторили в тюрму, а ще відправили на тачці до Ділера на перегній на грядки ранньої цибулі!..

Хіба це по-лицарському?.. Я розповідав про Роланда… Пепіна Короткого… Баяра[153]!.. баста!.. ви нічого не запам'ятали!.. цибулеві грядки… тачка!.. отак!.. Якщо вони знову по мене прийдуть, я відмовлюся!.. не піду, чіплятимусь, за що зможу!.. голову собі розіб'ю!.. Я можу!.. Не так, як Тхір!..

Знаю всі провокації!

Знаю Людовіка XV при віконці, який просить його пестити… Не буду його пестити!

— О, гожий в'язню, кохаю тебе палко!

Жадає мене, жере очима!

— Хтивий асесоре облуднику чорна свиняка облиш мене!

Я хворий, голова б'є бубном, сурмить сурмою, але дух? га? незламний!

— Слава полковникові дез Антраю! Вище голови!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века