Феєрія для іншого разу

А тепер заговорив про мій вибір… стало зрозуміло… хотів узяти собі Арлетту… може, так було б і краще… міркую… Не зазнала б стількох нещасть, аби тоді зійшлася з Жюлем… була б захищена! Жюль мав захист! як Папа! принаймні чотири мережі! Якось би жили… і колесо фортуни оберталося!

Це підло, я так собі міркую в казематі, хоч трохи ухилитися від зграї гончих псів! усі на вас! всі гони!.. картаюся, картаюся до крові! Кохаю я Лілі, кохаю як нікого, але ж я їй поруйнував життя… Вона з відвагою за мене і віддано, навіть побожно, я того не вартував! приходила до мене в цю смердючу яму із тістечком, із помаранчею, не боялася! Сік з помаранчі — це життя, коли ви важите лиш тридцять кілограмів!.. Розповідаю гамузом! Не певен, це вже було вище приблизно на сторінці 212!.. Цілую вас, а далі розбирайтеся самі!.. Маю стільки всього розповісти, що мусив би прожити сто двадцять років і безперестану писати, аби окреслити для вас передумови… двісті років, аби добре розпочати… і ви всього не зрозумієте!.. Консиліум огудників однаково б і злапав, і запроторив би до цитаделі петлю на шию ніж у живіт… навіть тут, на балтавській землі!.. Усе одно б не замовчав! А уславляв би їхні імена у позолоті! І асесора посольства! і міністра! і римлянина цибулячого! Маю причини! Теж уславляю у романі! безперестану! Міркую й слухаю вухом, припавши до мармуру, і чую все! Пригадую… як він спромігся звабити Арлетту, цей безногий у сциклинах Жюль?.. кава подіяла! певно! навіть коли б цієї миті накинули петлю на шию, я б сказав: це дія кави! він діставав мокко, як більш ніде ні в кого! справжня арабська кава-фільтр!.. як я пішов, вони, мабуть, посмакували кавою! і кіршем! а вона ж не п'є! він її змусив! я певен! зворушив її! Вона розтанула! У звичайний час мені було б плювати, але ж неслава по селу! [мається на увазі Монмартр] Я вам казав: дві авеню, чотирнадцять вулиць і двадцять два провулки! З тих трунків, що двох крапель досить, щоб убити! найжахливіший хутір всесвіту за лютістю чуток! нічого схожого в усьому світі! найзліші язики! Арлетта голяка позує, розклавшись у нього в ліжку! із піхвою нарозхрист!.. я в ролі звідника! коштом її стегон і сідниць! до чого дійшов!.. міркую… міркую… вони були заодно… інстинктивно!.. нехай!.. у крові сутенерство, аби гроші: це про мене!.. раз-два і готово!..

— Приторговує вабами своєї жіночки! Приторговує військовими таємницями! невже? їй-бо! Бере гроші за стегна своєї Лілі! За її янгольські усмішки!.. Загрібає грошву у чотири руки!.. Патріотів виказує… Ганьба для Гірки і всієї нації — цей Фердінан!

А тут іще щохвилини хвилі з Лондона!.. Досить стати й послухати під вікнами!.. бі-бі-сікання з вікон першого поверху!.. Немає більш негідного й повішуваного, ніж я, адреса: будинок 14, авеню Ґавено, 8-й поверх… доказ, що все моє продали! меблі, квартиру, білизну, посуд!.. Сім рукописів! і обіцяно, що все в мене заберуть: конфіскація ad aeternam! пристрасть!.. твори!.. навіть моїх котів! Уже про це був вереск на всі боки з бризканням слиною і фритюрною олією! усе бі-бі-сікало! Від станції метро «Фурш» до Північного вокзалу… що навіть новини про Роммеля йшли тільки після опису моїх звитяг! Мерзотний Селін! найсмердючіший найнеймовірніший найнеуявленніший фріцівський прихвостень! як доказ, вони прийшли, не встигли ми з Арлеттою поїхати 22 березня, велика Бригада чистки! Вигнали сліпу матір, усе розікрали, спалили сім рукописів, білизну збули з рук на Блошиному, не знали про Банду ґіньолів, ні про Крогольда, ані про Похід на смерть… Решту відвезли на склад, але оскільки не мали на нього грошей, усе гамузом пішло з молотка у залі «Друо». Так, я в курсі оборудок… Є такі родини «очищувачів», у них є повно моїх дрібних речей!.. Не можу ж я сказати Палаті інвектив: ви захищаєте піратів!.. Бо вони вліплять мені ще штраф за наклеп і так далі, а мені й без того платити і платити! за дві, за три, за чотири республіки! Так і не викуплю назад хоча б ліжка!.. І материного спадку! Її вигнали! вигнали матусю незадовго до її смерті! О, та я дуже вважаю! Не нарікаю безпідставно й навмання! Ви скажете: вас так принижено, що тільки самому із собою покінчити!.. Можливо!.. Коли це станеться, я вам скажу, що думав про тварин, не про людей! Про Капусту, Нану, Сару, це кішечка, втекла якогось вечора, і більш її не бачили, про коней на фермі, про тварин-помічників людей, котрі страждали тисячократ, як людські істоти! кролики, сови, дрозди! провели з нами стільки зим! на краю світу!.. смерть мені буде ніжною… чи ж не віддав я своє серце всім… спекаюся ваших персон, ваших поривань, ваших облуді.. Спекаюся тітки Естреми! Клеманс! брутального Тото!.. Вони більш не танцюватимуть мені у стінах!.. Тхір не роздовбуватиме собі голову… Не хочу, щоб смерть прийшла до мене від людей, бо забагато брешуть! вони не зможуть мені дати нескінченність!