Феєрія для іншого разу

Усе це гарні балачки, проте ніхто не прагне мене тут замінити, на дні тюрми!.. шанувальники покинули мене здихати!.. з піснями, без пісень!.. Всі згодні!.. Дупа в гною, сліпий, глухий!.. ненависники, шанувальники, вороги, один чорт! Корида — все, що їм потрібно!.. зрадник, постачальник шибениці, найголовніший Юда: я!.. Бачив вишкірені ікла! ворожі! пащеки, які кричать атю! негідники на ловах! збоченці насолодилися до крові! Я все це бачив! Новий доказ: Палата інвектив! у той четвер! Нехай їхні імена вирізьблять і позолотять! на граніті каплиці Сент-Шапель! для напучування простакуватих дурнів, щедрих, самовідданих, палких, щоб знали, що їм буде, як вони кинуться на жерла, на сурму, на жертовник!.. Волію ще одну плиту для карбування ймень отих, що торгували одами на обидва боки, у кого на колінах сиділи всі члени Останнього Суду… Ото урок історії! Ото туризм, що не минув даремно!.. як вона обходиться із добровольцями, бійцями обох воєн, що сто разів в огонь стрибали, аби ця суча Батьківщина знову розцвіла, але не розпродажами, не ярмарками ошуканства і не балами зрад! Ах, герой сімдесят п'ять відсотків, якщо Останній Суд не розчавить ваше серце! вашу амністію, аби підтертись! Щойно просурмить сурма, скликаючи поранених двох воєн і тих, кого на сімдесят п'ять відсотків у чотирнадцятому! от сутенерам буде сміху! велика втіха Будівничих[150]! Про це у Дайджесті ні слова! Та я, котрий усіх переживе, я закарбую їх у мармурі і позолоті! Шанувальників, роззяв, ненависників! ніхто не хоче побути замість мене в буцегарні! Покинули мене тут на погибель! Змовилися! Дупа в гною, зубів нема, сліпий, глухий! Корида — все, що їм потрібно!.. зрадник, продавець шибениць, найголовніший Юда на палі, а потім на дрібному шинкуванні! Вони не зізнаються, бо надто легкодухі! Отож наполягаю: їхні імена, підвищення по службі і ранг садистів, хто прикриває і частку власності, усе це золотими літерами на граніті у Сент-Шапель! Як обходяться з героями і скільки зненависті додають! скільки помсти! Оті, у котрих усе рента і все золото! Слабкі їх збуджують! Вони воліють, аби слабкі ще вили! Я вию! Я хриплю! слабкий! Я витиму у Сент-Шапель! А от Мартен Дароносець не виє! отримує жетони Ґрамма й Брома без виття! Мотори постачає без виття, хоч трохи посоромився б! а скільки пихи! Останній Суд теж задніх не пасе, героїв чотирнадцятого четвертує, не моргнувши! Хто намолотив мільярди за окупації, теж не виють! Чекають наступної війни! Носять хутра шиншили! уже! Одне одному вглиб дупи зазирають, збираються для цього в особливих клубах, щоб складки сала порівняти! «Кровотеча є? Нема?» Усе готово до наступної війни! Їхні зв'язки, мандати, куплені депутати і вже готові вироки Останнього Суду, лиш підписати! Їхні вертольоти! Їхні оди! Засідають, заробляють, прирікають! Вони у мене все забрали! сорочку! шкуру! роки!.. чоловічу снагу! вже не стоїть!.. усе взяла пелагра!

— Розплатишся за всіх! вони мені сказали!

Усі, це хто? Усі, це що?

У Франції є повно таємниць… таємниця листування… Я ніколи не розпечатував свої листи… Консьєржка пані Туазель робила це за мене, але їй швидко остогидло… новини про людей завжди відгонять облудою, піддивлянням, злодійством… А особливо листи чемні, солодкаві, привітні… від чемних листів у мене сказ… так наче з поліції писали. Пані Туазель їх місяцями відкривала… казав їй: «Приносьте тільки «повідомлення про смерть» — мініатюрні труни!» Оскому вже набили «повідомлення про смерть»! а скількох отак до смерті довели, хто брав таке до серця… Мені казали, що й до сьогодні лишились люди, котрі на самоті від жаху виють! від телеграм! від маленьких трун! їх можна побачити в метро, знічених… зацькованих! Тож вийте, жіночки! до ноги! Он Артрон не виє ніколи! Холодним сцить! Він інших змушує стогнати у своїх п'єсах! Викриває, грошви наживає! Він кокотка! То ж вийте, жіночки, коли вам млосно! Не стримуйте себе! Це крик тваринний, крик життя! Ганьба тихим міщанським зітханням! Ви ж кричите, коли народжуєте! ще голосніше перед смертю! і це все одно нізащо не дорівняється до ваших зойків, млінь і хизувань, аби позбиткуватися з героя, покинутого гнити на хресті й котрий хотів добра для Батьківщини! Це має надзвичайну вартість! Це має аукціонну вартість! Треба бути найголовнішим Юдою, ганьбою Гірки, як я, губителем Парижа, аби пізнати всі таємниці ненависті! Всі зречення! Я написав усе, що міг, віддав усе, що мав! молодість, кров, поетезію! більш, ніж усі гомські кафе! ніж усі театри, де млоїть солодко! ніж усі газетки спереду і ззаду! ніж суди, де мене проштрикують і рубають! чекають нової війни, щоб скористатись і передати справу «Будівничим»! Хай живе рак! хай рак роз'їсть їм сраки, легені, язики й горлянки! Бог мене чує, я дивлюсь йому у вічі! Я ще не сказав йому: давай! Тим часом кліка судить, засуджує, краде меблі і квартири! от доказ! У мене й шкури не лишилось! Ні сорочки! Ані зубів! але є в пам'яті наспіви від матері!