Феномен Фенікса

— Приготуйся, Шмигику, будемо стрибати!

— Тату, тату, — почувся раптом голос малого метелика. — Експонати тікають!

— Стрибай, Шмигику, бо експонатом станеш! — гукнув Гриць.

Повагавшись, Шмигик-Мигик стрибнув, за ним стрибнув і Гриць.

Стрибнув, відчув, що падає сторч головою, закричав і…

ПРИГОДА СЬОМА І ОСТАННЯ

… прокинувся.

— Де я? Невже й досі в коробці?

— Не в коробці, а в ліжку, — сміючись, мовила мама.

— То я встиг вискочити? А де я зараз? На планеті Земля? У Лоцманці? Чи на Всенетаку?

— Авжеж, не на Місяці, — засміялась мама.

— А м-метелик де? Той, що хлопчиків сачком ловить для колекції?

— Чи ти, бува, не захворів, синку? — мама помацала Гриців лоб. — Всю ніч щось бурмотів та все поривався тікати. І зараз таке щось кажеш… Хіба метелики ловлять дітей?

— На планеті, де я був, ловлять. І на уроках там за пустощі ставлять п’ятірки. Чесне-пречесне!

— Ну й вигадник же ти! — похитала мама головою. — Та досить жартувати, час іти до школи… Чи, може, ти не хочеш?

— Хочу, хочу! — Гриць зістрибнув з ліжка, схопив рушник і побіг умиватися. — Мамо, а де Шмигик?

— Хто?

— Ну, Шмигик-Мигик… Хлопчик з ріжками— антенами. Він мене возив на планету Всенетак.

Мати уважно подивилася на сина, а тоді сказала:

— Ну й наснилося ж тобі за ніч усяких див!

Гриць швиденько поснідав, зодягнувся, схопив портфель і миттю вибіг на вулицю. Ось вона, Лоцманка. Ось вона, рідна вулиця, що круто спускається до Дніпра. Далеко внизу голубів Дніпро. Легко стало на душі у Гриця, радісно…

Засвистів, застрибав Гриць, розмахуючи портфелем. Ні, що не кажіть, а на Землі жити найкраще? Хотів було забігти у вибалок, щоб половити там метеликів (а раптом пощастить і він спіймає знамениту «мертву голову»!), але передумав. Ще ніколи так не хотілося в школу, як після подорожі на дивну-предивну планету Всенетак.

Оце і вся чудернацька історія, що трапилася з учнем третього класу Грицем Зіньком.

Було так чи не було? Автор цього достеменно не відає, але Гриць уперто повторює: все, геть все, що він розповів, — чистісінька правда. Навіть сто та ще й один раз. Бо Гриць і справді, уві сні літав на планету Всенетак. А один дуже поважний учений, спеціаліст з космічних польотів, коли автор розповів йому цю історію, підтвердив: так, подібний космічний політ на іншу планету уві сні цілком можливий. І сказав, як по-науковому називається такий політ, але слово було таке трудне, що автор його й забув. А записати не здогадався.

А втім, коли комусь із вас, діти, заманеться повніше дізнатися про життя на планеті Всенетак про дивного хлопчика Шмигика-Мигика, найбільшого гуляки тієї планети, звертайтесь до Гриця.

Сам же Гриць заявив, що він більше і дня не хоче жити на дивній планеті, де все, геть усе не так, як у нас, а — навпаки!

ДЖМЕЛАНДІЯ

Скільки б ви не шукали на географічних картах (бодай і най-найточніших) дивну-предивну країну Джмеландію, про яку я оце збираюся розповісти, ви все одне її там ніколи не знайдете. Повірте моєму слову, адже я теж не міг її відшукати на великій карті світу, що займає півстіни в моєму кабінеті. Голандію знайшов, Фінляндію теж знайшов, а ось Джмеландії чомусь не виявилось. А, може, географи-картографи ще не встигли її нанести на карту світу? Не побачив я батьківщини джмелів і на маленькій карті, на якій відтворено всього лише нашу область. І вже хотів було й рукою махнути, фантастика, мовляв, якась там країна джмелів, як мене негадано виручив Денис Василько. Ви, певно, його знаєте, він мешкає в тридцять першій квартирі мого будинку.

Отож Денис, коли я марно видивлявся на карті нашої області Джмеландію, тицьнув пальцем в гострий кут, що його утворює Оріль, впадаючи в Дніпро трохи вище нашого міста і сказав упевнено:

— Та ось тутечки вона… Джмеландія.

— Постривай! — спинив я Дениса й уважно подивився на те місце на карті, у яке вперся Денисів палець з облупленим нігтем.

Подивився і ніякої загадкової країни там не побачив. Тоді я попросив Дениса прийняти пальця. Дослідив при допомозі збільшувального скельця і ту ямку, що її продавив на карті Денисів палець, але й тоді в куті Орелі й Дніпра не знайшов Джмеландії.

— На карті немає, а насправжки є! — упевнено вигукнув мій юний приятель. — Вона отам, де луки і де на луках квітне червона конюшина. — пригладивши непокірний рудий чубчик, заквапився. — Я побіг, бо мене хлопці чекають…

І хутко вислизнув з моєї квартири. Я навіть затримати його не встиг. А треба вам сказати, що не вірити всезнаючому Денису Васильку немає аніяких підстав. Адже Денис вже побував у загадковій Джмеландії. І тільки-но звідти повернувся — прилетів на спині у джмеля. Справжнього-принайсправжнісінького.

А втім, не будемо поспішати, бо ви ще сприймете мою найправдивішу розповідь за фантастику. Тоді ж, як все, що трапилося з Денисом, трапилося насправді. Тож переповім вам так, як мені, поклявшись, що все то правда, розповідав сам Денис Василько.

ПРИГОДА ПЕРША

Того дня старший Денисів брат Сергій (він уже закінчував дев’ятий клас) зібрався на Оріль повудити рибу. А Денис тут, як тут: і мене візьми!