Феномен Фенікса

Зненацька згори долинуло якесь легке потріскування. Гриць звів голову: просто перед ним на галяву опускалася срібляста куля, що розсіювала навколо себе голубувате сяйво. Ось із неї висунулися три ноги, трохи зігнуті в колінах, а зверху з’явилися дві довгі гнучкі лозини. Сідаючи, чи то пак стаючи ногами в траву, куля трохи пострибала і завмерла. Тоді відчинилися дверці, і на галяву з кулі вистрибнув хлопчик. Зросту він був такого, як і Гриць, але дивний якийсь, смішний. Наче великий мураш. Руки-ноги тонкі, голова здоровенна, очі круглі, ще й вуха отакі!.. І все стрибає, стрибає. Гриць засміявся.

— Ей, ти, коник-стрибунець! Що то в тебе на голові?

— То антени, — сказав хлопчик-мураха.

— Ти часом не із станції юних техніків утік? — поцікавився Грицько. — Я Грицько Зінько, а ти хто такий?

— А я — Шмигик-Мигик, — каже той. — Я дуже прудкий і непосидючий.

Стрибнув і зник за кущем. Метнувся за ним Гриць, а Шмигик-Мигик уже позад нього сміється.

— Прудкий! — згодився Гриць. — Ото здивуються у школі, як про тебе розкажу. Погано, що я в школу запізнився.

— Хіба це погано, коли в школу запізнюються? — спитав Шмигик Мигик. — От новина-а… Та у нас за це тільки хвалять.

— Ти з неба звалився? — здивувався Гриць.

— Ага, — не образився хлопчик. — У нас, всенетаківців, хто коли захоче, тоді і йде до школи.

— А хто ж ви такі — всенетаківці?

— Ті, хто живе на планеті Всенетак.

— У вас і вдома уроків не треба вчити?

— Не треба.

— А що ж ви тоді робите? — не йняв віри Гриць.

— Байдики б’ємо. У мене, наприклад, перший розряд з биття байдиків! — Шмигик-Мигик аж запишався.

— От би у вас пожити! — заздрісно мовив Гриць.

— Гайда! — Шмигик-Мигик відчинив дверцята кулі. — Сідай. І ти будеш щасливий на планеті Всенетак.

Гриць повагався, а тоді махнув рукою і пішов за Шмигиком-Мигиком у сріблясту кулю. Дверці за ними зачинилися, і куля легко та плавно почала підійматися.

— Ой, летимо! — вигукнув Гриць, побачивши в ілюмінаторі, як далеко внизу зменшувались хати.

Зменшувалась і гора, що тяглася понад Дніпром, розтанула двоповерхова школа із садом та стадіоном. І дивно: защемило у Гриця серце. Так йому захотілося зайти у свій клас, сісти за парту… Але — пізно. Куля, набираючи швидкість, несла Грицька Зінька у щасливу країну, де можна з ранку й до вечора тільки те й робити, що… нічого не робити.

ПРИГОДА ДРУГА

Ось так зовсім негадано для самого себе і опинився Грицько Зінько того ранку у всенетаківській школі.

І почалось неймовірне.

Вчителька щось розповідала, але її ніхто не слухав. Клас гудів, як вулик: хто смикав дівчаток за кіски, хто пускав паперових літачків, хто давав сусідові щигля. А вчителька не звертала аніякогісінької уваги на той шарварок. Гриць так розгубився, що сидів за партою наче приклеєний і ніяк не міг збагнути, куди ж він потрапив. Та ось нарешті і перевірка домашніх завдань. Перший вийшов до дошки Шмигик-Мигик.

— Домашнього завдання я не виконав! — весело, на увесь клас вигукнув він. — Я гуляв, потім літав на планету Земля, ніколи було.

— Сідай, «п’ять», — сказала вчителька.

Шмигик-Мигик, широко усміхаючись, шепнув Грицеві:

— Ось як легко у нас заробляти п’ятірки!

— А може, ваша п’ятірка така, як у нас одиниця? — запитав Гриць. — Одиницю у нас теж зовсім легко схопити.

Приятель не встиг відповісти, бо вчителька викликала до дошки ще одного учня. Той весело відповів, що двічі по два буде три або ж п’ять.

— Не знаєш, — мовила вчителька. — Сідай, «п’ять».

— Ого! — вихопилось у Гриця. — Не знаєш і «п’ять»!

Вчителька пильно глянула на Гриця.

— Здається, новенький нам щось хоче сказати?

Гриць випалив:

— Двічі по два буде чотири!

— Правильно. Сідай. «Два».

Гриць сів, але відразу ж і схопився.

— Як «два»? Завіщо?

— За те, що знаєш, — спокійно сказала вчителька. — П’ятірка ставиться лише тим, хто нічого не знає. Та й за поведінку ставлю тобі одиницю.

— Треба ж навпаки! Хто пустує, тому одиницю ставлять. А я сидів тихо! — вигукнув Гриць.

Що тут зчинилося у всенетаківському класі! Всі так і зайшлися реготом. І казали, що на планеті Земля просто все переплутано, все навпаки…

— Та ні, це у вас усе навпаки, — намагався довести Гриць, але ніхто з учнів його не слухав. Більше того, Гриця одностайно визнали «Великим— Превеликим Вигадником і Фантазером».

— Думав тихенько посидіти і п’ятірку схопити? — разом з усіма сміявся і Шмигик-Мигик. — У нас за п’ятірку, брате, треба до сьомого поту пустувати на уроці

ПРИГОДА ТРЕТЯ

Після уроків Шмигик-Мигик запросив Гриця до себе додому. Тільки вони переступили поріг, як Шмигик-Мигик кинув батькові портфель і сказав:

— Щоб до вечора всі мої уроки були пороблені! А мені ніколи: футбол!

— Синку! — забідкався батько. — Я ж поспішаю на роботу.

— Доки не поробиш уроків — ніяких робіт— звелів Шмигик-Мигик. — Та старайся, щоб мої домашні завдання були найкращі. Я не збираюся через тебе червоніти перед усім класом!

Батько позітхав-позітхав і мусив погодитись.