GAME-OVER

_{Дядечко не встиг договорити, як Васла щосили вдарив його по ногах. Майнули підошви, і глюк з усього розмаху гепнувся на п’яту точку опори.}

_{- Ой-й-й! — завив глюк.}

_{У Васли здригнулися руки. Як же так, адже глюки не чутливі до болю!}

_{- Чого чекаєш? — крикнув на нього Кадим. Сам він швидко й неакуратно зв’язував ноги скотчем. - Ну! — прикрикнув він на Васлу. Той неохоче накинув на шию глюка шнурок. — Руки! Руки давай, глючило нещасний! — Кадим нахилився до ніг поваленого ворога, надкусив широку стрічку скотча, різким рухом обірвав її й почав так само швидко зв’язувати руки.}

_{- Хулігани… — слабко закричав глюк. — Допоможіть!.. Рятуйте…}

_{- Ти мені тут дурником не прикидайся! Відповідай, де секретна лабораторія?}

_{- Рятуйте! — продовжував кричати голосом, який набирав силу, глюк. — Наркомани грабують!}

_{- Кадиме, щось тут не так, — непевно сказав Васла. — Чого б це глюку це… ну… кричати?}

_{Кадим теж утратив колишню впевненість, бачачи, як повалений ними чоловік починає кричати все голосніше й голосніше.}

_{- Дядечку, а ви хто? — нарешті запитав він.}

_{- Викрадачі! Міліція!! Рятуйте!!! — не на жарт розійшовся чоловік.}

_{- Та замовкніть ви, нарешті! Ніякі ми не викрадачі, ми бандита ловимо!}

_{- Бандита! Що? Якого бандита? Я лікар з районної поліклініки, який я вам бандит? Розв’яжіть негайно! Хулігани! Я вас зараз у міліцію здам!}

_{- Так, дядечку, ми вас зараз розв’яжемо, а ви перестаньте кричати, будь ласка.}

_{- Припинити? Та я вам зараз так по шиї накостиляю! Обом!}

_{- Чуєш… Кадим… це… А чого нам його розв’язувати? Розв’яжемо, а він це… по шиї нам… Та ще й у міліцію… Навіщо це нам, га?}

_{- Твоя правда, нехай до ранку відпочиває!}

_{Хлопчаки піднялися з льоду.}

_{- Агов, ви чого? Я ж тут запалення легенів запросто підхоплю.}

_{- А кричати більше не будете?}

_{- І це… у міліцію?}

_{- Добре вже, не буду…}

_{- Ви вже вибачте нас, помилка трапилася. Ми, правда, тут одного бандита ловимо. Темно, ось трохи й помилилися.}

_{- Та добре, добре вже, — буркотливо погодився лікар, — тільки так можна й струс мозку одержати на додачу до запалення легенів.}

_{Він нарешті підвівся з льоду, обтрусився і на прощання уже зовсім миролюбно, сказав:}

_{- Про бандитів треба в міліцію заявляти, а не нападати на чесних громадян.}

_{- Спасибі, дядечку, ми так і зробимо.}

_{- Отож…}

_{- Рик би, напевно, це… помер зі сміху…}

_{- Тихо!}

_-Що?

_{- Он він!}

_-Хто?

_{- Глюк!}

_{- Знову?}

_{- Заткнися! Лягай давай!}

_{- Куди?}

_{- На лід, балда така!}

_{- Та ти що? Мало одного лікаря?}

_{- Лягай і стогни!}

_{Опиратися було пізно. Кадим уже біг до постаті, яка наближалася практично в повній темряві.}