GAME-OVER

_{-Дядечку, допоможіть, друг упав, напевно, ногу зламав. Треба додому довести. Будь ласка…}

_{Для певності Кадим навіть сльозу в голосі підпустив. Ні слова не зронивши, постать пішла за Кадимом на лід. Підійшовши до Васли, постать нахилилася, подавши руку для допомоги. У цей час хлопчик щосили змахнув ногою. Кадим, у душі тріумфуючи перемогу не стільки над глюком, скільки над Риком, вихопив з кишені скотч. Але далі все пішло не так, як очікували. Глюк не впав на лід. Він завис над ним, повільно зайняв вертикальне положення й, плавно опустившись, став на ноги.}

_{- У чому справа? — зненацька високим голосом запитав він.}

_{- А… — почав було Васла, але глюк зробив рух розкритою долонею, і дивне заціпеніння охопило хлопчика. Він усе розумів, бачив, чув, але не міг поворухнути ні ногою, ні рукою. Миттєво повернувшись до Кадима, він зробив такий самий рух у його бік. Кадим так само застиг на місці. Глюк пильно подивився, і той відчув, немов якась обережна, але впевнена рука почала нишпорити в нього в голові, проникаючи в найпотаємніші думки.}

_{«Мозок сканує», — зрозумів Кадим. Він одразу почав думати про щось інше, посилено викликаючи спогади про перше, що спало на думку: про те, як вони з батьком торік ходили на рибалку й піймали здоровенну щуку.}

_{- Як спінінг зігнувся… а вона хвостом… секретна лабораторія… а зуби гострі й… глючило хитре… і великі… Рик дасть по голові… говорив із глюком не зв’язуватися… а вона тоді в очерети… Гіреїна лабораторія… глюк сканує мозок… а щука хвостом! Хвостом!}

_{Приблизно така каша була в голові Кадима. Глюк зморщився: ці примітивні створіння зовсім не вміють думати. Він впірив важкий погляд у Васлу.}

_{- Ну, усе… Рик… це… ну… одержимо… це хто?… Я не… Глюк який страшний… Нічого не вийшло… Секретна лабораторія… Гірея — тітка розумна… Гадина… Але ми тебе це… однаково візьмемо… А чого це… ну… дивиться так? Шкода, не вийшло…}

_{Глюк підняв праву долоню й провів нею по очах. Зіниці зникли, а замість них з’явилися маленькі білі точки, які випромінювали тоненькі, немов голки, гострі промінчики сліпучого світла. Глюк зробив рух долонею, і голови хлопців самі собою повернулися до нього, очі розплющилися й застигли. Світловими голками глюк уважно подивився спочатку в очі Васлі, потім Кадиму, потім знову махнув рукою. Кадим упав на лід поруч з товаришем. Глюк кілька секунд задумливо дивився на друзів, які лежали на іскристому льоду, потім повільно, не обертаючись, пішов до під’їзду.}