GAME-OVER

_{«Зрада не помилка. Ми його візьмемо, а він знову нас зрадить! Тоді Голос точно на смерть батогом заб’є».}

_{«Ну Рикпете, ну миленький…» — Шаната поклала свою долоню на руку Рикпета. Серце його стукнуло й покотилося кудись униз. Пальці були теплі, ніжні й майже невагомі. Якась невідома енергія потужним струмом пройшла кожною жилочкою його тіла. Переляканий зовсім новим почуттям, Рикпет спочатку почервонів, потім здригнувся й висмикнув руку з-під долоні Шанати. Висмикнув і відразу пошкодував — коли ще таке повториться?}

_{- Ну, добре, — підкреслено грубувато буркнув він, — візьмемо. Але на випадок чого, я його, як останнього глюка… Першим! Усе, закінчили. Я пішов готуватися.}

_{Він узяв навіщось у руки кинджал і попрямував до душової. Шаната провела його довгим поглядом. Вона сама не розуміла, що з нею відбувається.}

РОЗДІЛ 13 Game over!

_{Рикпет прокинувся рано. Починати задумане найкраще було вранці. У цей час заекранників турбували дуже рідко. Напевно, у таку годину на комп’ютерах грали мало.}

_{Насамперед Рикпет пішов до Шанати. Він навіть не встиг торкнути її за плече, як дівчинка розплющила очі.}

_{- Доброго ранку, Рику!}

_{- Сподіваюся, Шано. Візьми це й прив’яжи до підошов черевиків.}

_{Рикпет поклав їй на ковдру два нерівно відрізані шматки гумового килимка з душової.}

_{- Навіщо?}

_{- Це вбереже тебе від ударів електробатога.}

_{- Але батіг б’є по спині…}

_{- Тихо!.. — хлопчина приклав палець до губів. — Роби, що сказано.}

_{Шаната кивнула головою. Рикпет вийшов у кімнату й по черзі розбудив товаришів, роздав шматки гуми. Усі, крім Оріга, були попереджені про втечу ще з вечора. Оріга він розбудив останнім і, нічого толком не пояснивши, засунув йому в руки два шматки гуми:}

_{- Прив’яжи до черевиків.}

_{- Навіщо? — запитав здивований байт.}

_{- Заткнися і роби, що велено! Скажи спасибі Шанаті, покидьку!}

_{- Ти чого… — спробував протестувати Оріг.}

_{Рикпет люто блиснув очима:}

_{- Заткнися, сказано!}

_{Кілька хвилин усі зосереджено сопіли, прив’язуючи шматки гуми до підошов важких черевиків з кубічними підборами й товстими металевими підківками.}

_{- Зброю до бою, — скомандував Рикпет.}

_{- Ти чого тут розкомандувався? — знову спробував протестувати Оріг.}

_{- Шано, або заспокой його ти, або заспокою я!}

_{Шана витягла кинджал з піхов і розсипала на столі сіль.}

_{- А, зараз уже однаково. Можеш говорити й так.}

_{- Гаразд, Рику, — слухняно відповіла Шана. — Ми вирушаємо додому, Оріг.}

_{- Додому? — ошелешено перепитав він. — Як додому? Я не хочу додому!}

_{- Оріг, подумай! Ми повертаємося не куди-небудь, а додому! Розумієш? Додому!}