Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Гаррі, Рон і Герміона піднялися за Біллом крутими сходами до маленького сходового майданчика. Там було троє дверей.

— Сюди, — сказав Білл, відчиняючи двері їхньої з Флер спальні. Тут вікно теж виходило на море, поцятковане золо том світанку. Гаррі підійшов до вікна, повернувся спиною до яскравого видовища, склав руки і став чекати. Шрам пульсу вав. Герміона сіла на крісло біля туалетного столика, а Рон примостився на його поручні.

Знову з'явився Білл з маленьким ґобліном на руках, поклав його обережно на ліжко. Ґрипхук хрипко подякував, і Білл вийшов, зачинивши за собою двері.

— Вибач, що витяг тебе з ліжка, — почав Гаррі. — Як твої ноги?

— Болять, — відповів ґоблін. —Але гояться.

Він і досі не випускав з рук Ґрифіндорів меч і вигляд мав якийсь дивний: чи то войовничий, чи то заінтригований. Гаррі звернув увагу на землисту ґоблінову шкіру, на довгі тонкі пальці, на чорнющі очі. Флер його роззула. Довгі ступні були брудні. Він був вищий, ніж ельфи—домовики, та не набагато. Зате його опукла голова була значно більша, ніж у людей.

— Ти, мабуть, не пам'ятаєш… —почав Гаррі.

— …що я — той ґоблін, який показав тобі твій сейф, коли ти вперше в житті відвідав "Ґрінґотс"? — договорив за нього Ґрипхук. — Я все пам'ятаю, Гаррі Поттер. Ти навіть серед ґоблінів дуже відомий.

Гаррі й ґоблін обмінялися оцінюючими поглядами. Гаррін шрам не переставав боліти. Хотілося якомога скоріше закінчити цю розмову з Ґрипхуком — і водночас він боявся зробити хибний хід. Поки думав, як краще викласти своє прохання, ґоблін перший порушив тишу.

— Ти поховав ельфа, — несподівано злісно сказав він. — Я бачив тебе з вікна сусідньої кімнати.

— Так, —підтвердив Гаррі.

Ґрипхук скоса зиркнув на нього зизуватими очима.

— Ти якийсь дивний чаклун, Гаррі Поттер.

— Чому це? — машинально потер шрам Гаррі. —Ти викопав могилу.

— Той що?

Ґрипхук не відповів. Гаррі подумав, що той, мабуть, насміхається, бо він діяв як маґл, проте його мало обходило, схвалює Ґрипхук поховання Добі чи ні. Він зосередився для атаки.

— Ґрипхук, я хочу попросити… —А ще ти врятував ґобліна.

— Що?

— Ти забрав мене сюди. Урятував мене.

— Я думаю, ти не шкодуєш? — трохи нетерпляче сказав Гаррі.

— Ні, Гаррі Поттер, — відповів Ґрипхук і накрутив на палець ріденьку чорну борідку, що стирчала з його підборіддя, — але ти дуже дивний чаклун.

— Добре, — сказав Гаррі. — Грипхуче, мені потрібна допомога, і ти можеш мені її надати.

Ґоблін нічим не виявив свого схвалення, і далі насуплено позираючи на Гаррі, наче ніколи такого, як він, не бачив.

— Мені треба проникнути в один Ґрінґотський сейф. Гаррі не мав наміру говорити це так відверто. Слова самі

вилетіли, коли біль пронизав його шрам—блискавку, і він знову побачив контури Гоґвортсу. Він рішуче заблокував свій мозок. Спочатку мав завершити справу з Ґрипхуком. Рон з Герміоною дивилися на Гаррі так, наче він збожеволів.

— Гаррі… — почала було Герміона, але Ґрипхук її перебив.

— Проникнути в Ґрінґотський сейф? — перепитав ґоблін і зморщився, змінюючи позу на ліжку. — Це неможливо.

— Ні, можливо, — заперечив йому Рон. —Таке вже бувало.

— Так, — погодився Гаррі. — У той самий день, коли ми вперше з тобою зустрілися, Ґрипхуче. На мій день народження, сім років тому.

— Той сейф уже був порожній, —огризнувся ґоблін, і Гаррі зрозумів, що, навіть пішовши з "Ґрінґотсу", Ґрипхук з образою сприймав саму думку, що можна прорвати захисні банківські редути. — Він тоді був майже незахищений.

— Зате сейф, у який потрібно проникнути, не буде порож ній, а його захист буде надзвичайно потужний, — сказав Гаррі. — Він належить Лестранжам.

Він бачив, як ошелешено перезирнулися Рон з Герміоною, але він ще встигне їм усе пояснити після того, як Ґрипхук дасть свою відповідь.

— У тебе немає шансів, — рішуче заперечив Ґрипхук. — Жодного шансу. "Бо як шукатимеш у нас багатств, яких ти не припас…"

— … тоді, злочинцю, не забудь…" —так, я знаю, я пам'я таю, —сказав Гаррі. — Але я не шукаю собі багатств, я не прагну особистої користі. Ти мені віриш?

Ґоблін подивився на Гаррі скоса. Шрам—блискавка заколов, та Гаррі не звертав уваги, відмовляючись знати, біль це чи заманювання.

— Якщо і є такий чаклун, якому б я повірив, що він не прагне особистої користі, — сказав нарешті Ґрипхук, — то це ти, Гаррі Поттер. Ґобліни й ельфи не звикли, щоб їх захищали чи поважали, а ти сьогодні це продемонстрував. На відміну від інших паличконосців.

— Паличконосців, — повторив Гаррі. Слово було дивне для вух, але тут дужче заболів шрам, бо Волдеморт повернув думки на північ, а йому вже не терпілося розпитувати Олівандера, що був у сусідній кімнаті.

— Чаклуни й ґобліни, — тихо сказав Ґрипхук, — дуже довго змагалися за право носити чарівні палички.

— Але ж ґоблінам для чарів не потрібні палички, —докинув Рон.

— Не в цьому суть! Чаклуни відмовляються ділитися секретами виготовлення чарівних паличок з іншими магічними істотами, вони не дають нам змоги вдосконалити свої сили!