Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Така паличка лише одна, наскільки я знаю, —прошепотів він. —І Відомо—Хто нею зацікавився, правда?—наполягав Гаррі.

— Як… звідки?… — прохрипів Олівандер і благально подивився на Рона й Герміону, шукаючи в них допомоги. — Звідки ти це знаєш?

— Він вимагав, щоб ви йому сказали, як подолати зв'язок між нашими чарівними паличками, — сказав Гаррі.

Олівандера охопив жах.

— Він мене катував, зрозумій! Закляттям "Круціатус", і я… я не мав іншого виходу й мусив розповісти йому все, що знаю або про що здогадуюся!

— Я розумію, — сказав Гаррі. — Ви йому сказали про серцевини—близнюки? Сказали, що йому просто треба позичити чарівну паличку в іншого чаклуна?

Олівандер був переляканий і приголомшений тим, як Гаррі все добре знав. Повільно кивнув головою.

— Та це не спрацювало, — вів далі Гаррі. — Моя паличка знову здолала тепер уже позичену чарівну паличку. Ви знаєте, чому так сталося?

Олівандер заперечно, але теж дуже повільно, похитав головою.

— Я ще… ніколи про таке не чув. Тієї ночі твоя чарівна паличка здійснила щось нечуване. Зв'язок між серцевинами—близнюками — це вже дуже рідкісне явище, а от чому твоя чарівна паличка зламала позичену, я взагалі не знаю…

— Ми тут згадували іншу чарівну паличку — паличку, що переходить з рук у руки завдяки вбивству. Коли Відомо—Хто зрозумів, що моя чарівна паличка зробила щось дивне, він прийшов вас розпитати про ту іншу паличку?

— Звідки ти це знаєш? Гаррі не відповідав.

— Так, прийшов, — прошепотів Олівандер. — Він хотів довідатися все, що я знаю про чарівну паличку, яку називають жезлом Смерті, паличкою Долі або ж бузиновою паличкою.

Гаррі скоса зиркнув на Герміону. Вона була вражена.

— Темному Лорду, — сказав Олівандер тихим переляка ним голосом, — завжди подобалася та чарівна паличка, що я йому зробив… тис і феніксова пір'їна, тринадцять з поло виною дюймів… аж поки не виявив зв'язку між серцевинами— близнюками. Тепер він шукає іншу, потужнішу, паличку, яка допоможе йому здолати твою.

— Але він скоро довідається, якщо ще не довідався, що моя чарівна паличка зламана, і полагодити її неможливо, — неголосно промовив Гаррі.

— Ні, Гаррі! — злякано заперечила Герміона. — Він цього не може знати! Звідки він може?…

— Пріорі інкантатем, — пояснив Гаррі. — Ми покинули твою, Герміоно, чарівну паличку і мою тернову паличку у Мелфоїв. Якщо вони їх належно оглянуть, якщо примусять відтворити останні закляття, наслані паличками, то побачать, що твоя чарівна паличка зламала мою, побачать, як ти марно намагалася її полагодити, і зрозуміють, що відтоді я користувався терновою паличкою.

Той ледве помітний рум'янець, що з'явився було на її щоках після прибуття сюди, знову зник. Рон кинув на Гаррі докірливий погляд і сказав:

— Не треба зараз цим журитися…

Але містер Олівандер не дав йому договорити.

— Темний Лорд шукає тепер бузинову паличку не тільки для того, щоб знищити тебе, містере Поттер. Він прагне нею заволодіти, бо вірить, що стане тоді по—справжньому невразливим.

— І стане?

— Власник бузинової палички повинен завжди боятися нападу, — сказав Олівандер, — проте сама думка про Темного Лорда з жезлом Смерті… це колосально.

Гаррі раптом пригадалася їхня перша зустріч, коли він не збагнув, подобається йому Олівандер чи ні. Навіть зараз, після Волдемортових катувань і ув'язнення, думка, що Темний Лорд оволодіє цією чарівною паличкою, не тільки лякала майстра, а й захоплювала.

— То ви… ви, містере Олівандер, серйозно вважаєте, що така чарівна паличка існує? — запитала Герміона.

— О, так, — підтвердив Олівандер. — Причому цілком можливо простежити шлях цієї чарівної палички протягом усієї історії. Існують, звісно, певні прогалини, досить довгі періоди, коли вона зникала, її тимчасово губили чи ховали, але невдовзі вона завжди з'являлася. Вона має певні визначальні характеристики, і хто вивчав мистецтво виготовлення чарівних паличок, їх легко впізнає. Є старі записи, деякі трохи туманні, зроблені мною та іншими майстрами чарш—них паличок для кращого розуміння й вивчення нашого ремесла. Вони доволі достовірні.

— То ви… ви не думаєте, що це просто казка чи міф? — з надією запитала Герміона.

— Ні, — заперечив Олівандер. — Я не знаю, чи неминуче треба скоїти вбивство, щоб оволодіти нею. її історія кривава, але, можливо, це тому, що вона така бажана річ, що збурює чаклунські пристрасті. Неймовірно потужна, небезпечна, коли потрапляє в лихі руки, вона незмінно вабила своєю могутністю всіх нас, хто вивчав можливості чарівних паличок.

— Містере Олівандер, — запитав Гаррі, — це ви сказали Відомо—Кому, що бузинова паличка була в Ґреґоровича?

Олівандер зблід іще більше — якщо це було можливо. Він тепер нагадував примару. —Але як ти це… звідки ти?… — ковтнув він слину.

— Хай вас не турбує, звідки я це знаю, — сказав Гаррі й на мить заплющив очі, коли запалав його шрам, і він на кілька секунд побачив головну вуличку Гоґсміда, ще темну, бо школа лежала набагато північніше. — Ви сказали Відомо—Кому, що Ґреґорович мав цю чарівну паличку?