Гепард

Княгиня Марія-Стелла і тут пішла за прикладом чоловіка; і то до такої міри, що навіть прибралась в уніформу літніх дам тих часів; її бачили лише у платтях, сірий або брудно-зелений колір яких майже губився під пишними оборками з чорного мережива; її обличчя, на якому все ще молодечим огнем палали очі, було завжди обрамлене широкими стрічками капоту, які немов правили за свідоцтво про народження, видане модистками, і які означали те ж саме, що й прапор, який усе ще майорить над військовими кораблями, хоча ворожий вогонь позбавив їх здатності до будь-яких маневрів.

Найстарший син Паоло, герцог ді Кверчета, в емоційному плані немов відрікся від своєї сім’ї, і його родиною стали його коні; їхні імена поволі змінювалися — від норманських і лицарських, модних за бурбонської монархії, до імен, що звучали по-англосаксонському. Переміну ознаменував Руфус з його водночас королівською і англійською кличкою; після нього прихильність молодого патриція розділилася між Свіфтсуром, Дестроєром та Леді-Фейр. Під попонами і різними іменами ховалися завжди ті самі нахабні тварюки, полохливі і непевної крові, які, забувши про синівську турботливість Паоло, не раз ставили під загрозу життя свого приймака. До того ж, у ті роки Паоло почав залицятися до однієї з своїх кузин Мальвіка, Анніни; коні може й схвалили це залицяння, але не схвалив його дон Фабріціо, який проявив тут типово сицилійське упередження щодо будь-якої перспективи одруження власних дітей, а в цьому випадку це упередження підсилювалося роздратуванням, що його вже давно викликало у князя ім’я Мальвіки. Одначе після кількох років залицяння все ж таки мляво вилилось нарешті у весілля.

Інші діти зростали, старші ставали чоловіками і вже наважувалися брати участь у скромних оргіях, які влаштовувались у Палермо чи, щонайбільше, в Неаполі. Навколо панянок, хоч вони й були ще молоді та гарні, поволі згущувалася та невловна сірувата хмара, яка є призвісткою стародівицтва.

Після довгого періоду заручин, тривалість якого виправдовувалася молодістю Анджеліки, Танкред врешті одружився і, обтяжений мішечками з золотом та подвійним благословенням з боку Гепарда та Седари, впродовж року мандрував з дружиною по цілій Європі: Париж, Баден, Венеція, Лондон та Спа бачили цю чудову марнотратну парочку; воістину виняткова краса молодої княгині здобула їй, цілком платонічно, чимало навіть досить вибагливих сердець; лукава вишуканість і дотепність її чоловіка спонукали до не таких платонічних капітуляцій багатьох жінок — дарма, графинь чи готельних покоївок.

Тим часом на віллі Фальконері здійснювалися масштабні реставраційні роботи, якими керував дон Фабріціо і які фінансував дон Калоджеро, і, повернувшись, молодята застали своє гніздечко цілком готовим. Плюшеві дивани і фігурки в стилі «мінтон» не могли цілковито приховати шляхетності старовинних пропорцій, зате остаточно прогнали геть привиди розтриньканої спадщини і судових виконавців, які так довго отруювали це місце. Танкред був ще замолодий, щоб претендувати на конкретні політичні посади, але його діяльність і свіжі гроші робили його потрібним усюди; він був активним учасником дуже перспективного крайньо лівого крила крайньої правиці; цей чудовий трамплін згодом дав йому змогу здійснювати подиву гідні викрутаси, якими всі захоплювалися. Але він уміло маскував свою інтенсивну політичну активність недбалістю та легковажністю висловлювань, яка забезпечувала йому поблажливість усіх.

Отець Пірроне вплутався в складні і згубні чвари своєї власної родини; можемо з радістю сказати, що він зумів розплутати цей клубок з мудрістю і добротою, яких і можна було сподіватися від такого шанованого священика; до того ж, спостерігаючи за цією вбогістю людських душ, він зумів дійти деяких цікавих висновків загального порядку.

Палац в Доннафуґаті далі височів, випромінюючи своїми бароковими волютами і фонтанами хвилі любострастя в самому серці чорної сицилійської біди; під світлим керівництвом дона Калоджеро Седари, депутата і мера, громада збагатилася школою, будівництво якої, щоправда, так і не посунулось далі першого каменя, і каналізацією, збудованою тільки з обіцянок.

А Шевальє ді Монтерцуоло дістав підвищення і, після року перебування в Джірдженті і двох років у Трапані[165], був переведений у Ґроссето[166]. Перед тим, як залишити Сицилію, він приїхав попрощатися з князем і виразити йому своє захоплення його прозірливістю.