Гепард

26 липня — «О 15 годині в Орландо переписування “Гепарда”. О 17.30 в клініці Homo задля другої процедури носа. О 21 годині приходять “the boys”, і ми йдемо на обід до Спано, а Лісі йде обідати на “Віллу Іджеа” на запрошення Роторі разом із Соропнімстами. По обіді ми теж ідемо на “Віллу Іджеа” забрати Лісі, а тоді до Ло Монако[31]».

23 серпня — «Об 11.15 йду до Орландо передруковувати останню частину “Гепарда”. О 13.30 сніданок з Орландо в Кастельнуово, опісля знову беремося за роботу і закінчуємо її о 17.50. Приходить Джо, який відвозить мене додому машиною».

У ті місяці машинопис читався в домі Бебуццо Зґадарі і позичався деяким друзям, серед яких були Коррадо Фратта і моя мати[32]. Ніхто не зрозумів, що це великий роман. Радше зі змішаним почуттям веселощів і неприйняття звертали увагу на відповідність реальним подіям у Палермо в ті часи. Враження справили лише уривки, не пов’язані з Палермо: зустріч із Шевальє і смерть князя. З другого боку, Лісі, а почасти і моя мати, яким були чужі місцеві сентименти, з самого початку були вражені літературною вартістю твору.

8 червня 1956 року, в листі до своєї невістки Лолетти Б’янкієрі, дякуючи їй за позичений том Аполінера, Лампедуза згадує події під час написання роману і позірно сприятливий результат першої спроби віддати його до друку.

Переходячи від Аполінера до набагато менш вартісного автора, я радий сповістити тебе, що Лучо Пікколо надіслав мого «Гепарда» (так він називається тепер) у видавництво «Мондадорі». На наше здивування, у відповідь кур'єр приніс надзвичайно теплого листа з подякою самому Лучо за те, що ознайомив видавця з таким цікавим твором, і з обіцянкою (неявною) видання, але із застереженням, що для цього потрібно ще дуже багато часу, оскільки видавництво має багато публікацій у роботі. Мушу зізнатися, що моє осуду гідне марнославство дуже задоволене.

Я написав п’ятий епізод, який буде поміщено між обідом у Доннафуґаті та смертю князя. Там описано дона Фабріціо на полюванні разом з органістом та його міркування про політику і про переміни в поведінці Танкреда. Деякі місця досить непогані, інші гірші. Якщо мій друг Орландо, який тепер дуже заклопотаний іспитами, зможе вчасно переписати його на машинці, я передам тобі його через Лісі; у рукописному вигляді твір неможливо читати. Разом із Лісі маєте вирішити, чи треба розповісти про нього дядькові П’єтро чи ні.

Листи до дружини від червня—листопада 1956 року показують нам, як проходило написання роману. І стає зрозуміло, що роман було фактично написано за дуже короткий термін — то була низка задумів, відразу занотованих на папері.

П’ятниця 29 червня 1956 року[33]

Для Лісі