Голодні ігри частина 3 (переспівниця)

Я згадала всі ті брехні, які наплів нам із Пітою Геймітч, щоб змусити нас діяти так, як йому вигідно. Як домогтися того, щоб повстанці не зреклися свого слова? Усна обіцянка за зачиненими дверима, ба навіть угода, укладена на папері,— після війни все це може розтанути як дим. Хто тоді доведе існування й чинність такої угоди? Жоден свідок зі Ставки нічого не вартий. Адже, швидше за все, саме вони підпишуть Піті смертний вирок. Мені знадобиться набагато більше свідків: усі, кого я зможу знайти.

— Вони дадуть обіцянку публічно,— мовила я. Денді змахнув хвостом, і я сприйняла це як згоду.— Я змушу Коїн оголосити це перед усім населенням Округу 13.

— Гм, непогана ідея,— усміхнулася Прим.— Це не стовідсоткова гарантія, однак тепер їм буде набагато важче не дотримати слова.

З пліч немов гора впала, адже нарешті я прийняла важливе рішення.

— Треба частіше будити тебе, маленьке каченя.

— Авжеж,— мовила Прим і поцілувала мене в щоку.— А тепер спробуй заснути, гаразд?

І я таки заснула, а прокинувшись уранці, почала жити згідно з розкладом: 7.00. Сніданок, 7.30. Ставка. От і добре, бо час щось робити. В їдальні я піднесла витатуйований на руці розклад, в який вписаний був мій ідентифікаційний номер, до сенсорного екрана і попхала тацю вздовж харчових автоматів. Сніданок, як завжди, складався з миски гарячої каші, склянки молока і жменьки фруктів чи овочів (сьогодні нам подали товчену ріпу). Вся їжа вирощена в підземеллях Округу 13. Мене приписали до столу, за яким сиділи Евердіни, Го-торни та ще кілька біженців із нашого округу. Я одним духом глитнула свою порцію і не відмовилася б від добавки, але тут ніколи не давали добавок. До харчування тут науковий підхід. Кожен мешканець отримує рівно стільки калорій, скільки потрібно саме йому, щоб протягнути до наступного прийому їжі,— ні грама більше, ні грама менше. Розмір порції залежить від віку, зросту, будови тіла, стану здоров’я і фізичних навантажень згідно з розкладом. Біженці з Округу 12 спочатку отримували більші порції, ніж місцеві жителі,— щоб бодай трохи погладшали. Мабуть, кощаві солдати надто швидко втомлюються. Мушу визнати, що такий підхід спрацював. Уже за місяць 'ми мали здоровіший вигляд, особливо діти.

Гейл сів поруч, і я докладала зусиль, щоб не зиркати жалібно на його тацю. Мені так хотілося добавки, а він так часто ділився зі мною своєю порцією, що мені вже було соромно. Та хоч як я намагалася зосередитися на серветці, в мою тарілку все одно плюснула повна ложка товченої ріпи.

— Припиняй це,— мовила я, та оскільки вже почала жувати, мої слова прозвучали зовсім не переконливо.— Мабуть, це заборонено.

Тут дуже суворі правила щодо харчування. Наприклад, навіть якщо ти не доїв свою порцію і хочеш притримати її на потім, не зможеш винести її з їдальні. Мабуть, раніше тут ставсь якийсь інцидент: хтось запасався їжею абощо. Але ж ми з Гейлом не один рік добували харчі для своїх родин, тому таке правило здавалося нам дивним. Ми добре знали, що таке голод, але ще ніхто й ніколи не вказував нам, що і коли їсти. В дечому правила в Окрузі 13 були набагато суворіші, ніж ті, які нам нав’язував Капітолій.

— А що мені зроблять? У мене вже й так забрали комунікатор,— відмахнувся Гейл.

Я мало не вилизала свою миску, і раптом у мене з’явилося натхнення.

— Слухай, а може, додати й це до списку моїх вимог?

— Що саме? Щоб мені дозволили підгодовувати тебе ріпою? — запитав Гейл.

— Ні, щоб нам дозволили полювати...— (Це привернуло Гейлову увагу).— Ми б віддавали все впольоване на кухню. Але ж головне...— я недоговорила, бо Гейл і так зрозумів мене. Головне, що ми б час від часу дихали свіжим повітрям. Гуляли в лісах. Ми б знову стали собою.

— Давай,— мовив Гейл.— Зараз саме час. Ти можеш просити місяць із небес — і для тебе дістануть і його.

Гейл навіть не уявляв, що я й так проситиму місяць із небес — проситиму зберегти Піті життя. Я міркувала, чи варто розповісти про це Гейлові, аж тут пролунав дзвоник, який сповістив про завершення сніданку.

Я уявила, що опинюся сам на сам із Коїн, і мені стало зле.

— Що в тебе далі за розкладом?

Гейл поглянув на руку:

— Урок з історії ядерної зброї. До речі, твою відсутність уже помітили.

— Я маю йти в Ставку. Підеш зі мною? — запитала я.

— Гаразд. Але після вчорашнього мене можуть просто виставити за двері.

Поки ми відносили таці, Гейл мовив:

— Гадаю, тобі варто занести Денді в список своїх вимог. Я не впевнений, що тут нормально ставляться до домашніх улюбленців, адже вони не приносять ніякої користі.

— О, тут знайдуть роботу і для нього. От побачиш, щоранку на його лапі з’являтиметься новий напис,— мовила я, однак вирішила перестрахуватися і заради Прим включила його в перелік.