Голодні ігри частина 3 (переспівниця)

— Перемир’я не буде,— я гойднулася вперед, незграбно згрібаючи прості сірі графітові олівці в коробку.— Вороття немає.

— Знаю.

Гейл підгріб до себе жменю олівців і розклав їх на підлозі в одну рівненьку лінію.

— Хай що змусило Піту сказати те, що він сказав, він помиляється.

Дурні палички не залазили в коробку, сипалися на підлогу, і я відчайдушно їх ловила.

— Знаю,— мовив Гейл,— Дай мені. Ти переламаєш усі олівці.

Він забрав у мене коробку й плавними впевненими рухами наповнив її олівцями.

— Піта не знає, що влада зробила з Округом 12. Якби він тільки краєм ока...— почала була я.

— Катніс, я не намагаюся нічого тобі довести. Якби я міг натиснути на кнопку і повбивати всіх покидьків у Капітолії, я б так і вчинив. Не вагаючись і хвилини,— він поклав до коробки останній олівець й опустив покришку.— Питання в тому, що робитимеш ти.

Виявилося, що на запитання, яке так давно не давало мені спокою, завжди була тільки одна можлива відповідь. І тільки завдяки Пітиним хитрощам я це збагнула.

Що мені робити?

Я глибоко вдихнула, ледь-ледь підносячи руки — немов відтворюючи рух чорно-білих крил, які змайстрував для мегіе Цинна,— і знову безвільно опускаючи.

— Я буду Переспівницею.

Денді скрутився калачиком біля Прим: він вправно виконував свою роботу, захищаючи її від нічних загроз, а в очах його відбивалося тьмяне світло лампи. Прим міцно пригорнулася до матері; вигляд вони мали точно такий самий, як того ранку на Жнива, коли я вперше потрапила на Голодні ігри. У мене було власне ліжко, адже я досі одужувала, та й, ніде правди діти, ніхто б не зміг спати зі мною, бо мене постійно переслідували нічні кошмари.

Пролежавши кілька годин у ліжку, я зрештою визнала, що не засну. Денді й на мить не спустив із мене ока, під його пильним поглядом я, невпевнено ступаючи холодною кахляною підлогою, навшпиньках дісталася комода.

В середній шухляді лежав мій одяг: тут усі носили однакові сірі сорочки, які заправляли в такі ж однакові сірі штани. Попід одягом я зберігала кілька речей, які мені вдалося забрати з арени. Моя брошка з переспів-ницею. Пітин золотий медальйон зі світлинами мами, Прим і Гейла. Срібний парашут із втулкою, за допомогою якої я цідила воду з дерев. Перлинка, яку дав мені Піта за кілька годин до того, як я підірвала силове поле. Округ 13 конфіскував мій тюбик мазі для подальшого вивчення й використання в лікарні, а також лук і стріли, адже зброю тут дозволено носити тільки вартовим. Зараз лук і стріли в арсеналі.

Помацавши парашут, я нарешті відчула під пучками перлину. Повернулася в ліжко, вмостилася на ньому, схрестивши ноги, і незчулася як почала терти гладеньку

переливчасту перлинку об губи. Не знаю чому, але мене це заспокоювало. Такий собі холодний поцілунок від Піти.

— Катніс? — прошепотіла Прим. Вона прокинулася й намагалася роздивитися мене у темряві.— Що сталося?

— Нічого. Просто поганий сон. Спи.

Це виходило саме собою: я завжди намагалася відгородити маму і Прим від зайвих хвилювань.

Обережно, щоб не збудити матір, Прим підвелася з ліжка, прихопивши з собою Денді, й умостилася біля мене. її маленька ручка лягла на мою.

— Ти холодна,— Прим підтягнула до себе покривало, що валялося в ногах ліжка, й обгорнула нас трьох, зігріваючи мене теплом свого тіла й пухнастого тільця Денді.— Мені ти можеш розповісти, ти ж знаєш. Я вмію берегти таємниці. Навіть від мами.

Вона справді вміла тримати язика за зубами, ця маленька дівчинка, у якої на Жнива блузка висмикнулася зі спіднички, мов качиний хвостик; яка без сторонньої допомоги не могла дотягнутися до тарілок і яка мало не благала відвести її до пекарні, щоб подивитися крізь вікно на глазуровані торти... Час і горе змусили її занадто швидко подорослішати, принаймні як на мене, перетворивши її на молоду жінку, яка не поморщившись зашиває криваві рани і розуміє, що нашій матері можна розповідати, а що ні.

— Завтра вракці я збираюся пристати на пропозицію повстанців — буду Переспівницею,— мовила я.

— А ти цього справді хочеш? Чи тебе змушують? — запитала вона. |

— Гадаю, і те, і те,— гигикнула я.— Хоча ні, я справді хочу. Я повинна, якщо це допоможе повстанцям здолати

Снігоу,— я дужче стиснула в долоні перлину.— Просто... вся справа в Піті. Боюся, якщо ми переможемо, повстанці стратять його, як зрадника.

Прим замислилася.

— Катніс, здається, ти не усвідомлюєш, наскільки ти важлива для справи. А важливі люди зазвичай отримують те, що попросять. Якщо ти схочеш уберегти Піту від повстанців, ти зможеш.

Мабуть, я таки важлива. Мій порятунок завдав усім чимало клопоту. Мені дозволили навідатися в Округ 12...

— Тобто... я можу вимагати для Піти недоторканність? І всі будуть змушені пристати на мої вимоги?

— Думаю, ти можеш вимагати що завгодно, і Коїн не матиме іншого виходу, окрім як пристати на твої умови...— Прим насупилася.— От тільки звідки тобі знати, що вона дотримає слова?