Голодні ігри частина 3 (переспівниця)

Такий поворот розмови не на жарт розізлив мене. Всі подумали, що я так просто можу відмовитися від Піти, що я закохана в Гейла, що все це була тільки гра! Мої щоки спаленіли. Сама тільки думка про те, що я за таких обставин можу завести коханця, була принизлива. Вихлюпуючи всю свою злість, я оголосила свою головну умову:

— Якщо війна закінчиться нашою перемогою, Піту помилують.

Запала мертва тиша. Я відчула, як Гейлове тіло напружилося. Треба було попередити його, але я не була впевнена щодо його реакції. Я ніколи не знала, як він ставиться до Піти.

— До нього не буде застосовано жодного покарання,— провадила я. Аж раптом мене осінила нова думка.— Так само, як і до інших полонених трибутів — Джоанни й Енобарії.

Якщо чесно, то мене мало хвилювала Енобарія, злюка з Округу 2, яку я ненавиділа. Але було якось неправильно кидати її напризволяще.

— Ні,— відповіла Коїн рішуче.

— Так,— випалила я у відповідь.— У чому їхня провина? В тому, що ви не забрали їх з арени? Хто знає, що зараз робить з ними Капітолій?

— їх судитимуть разом з іншими військовими злочинцями і ставитимуться до них так, як вирішить трибунал,— сказала вона.

— їм буде гарантована недоторканність! — я підвелася з крісла, мій голос лунав гучно і дзвінко.— Ви особисто пообіцяєте мені це перед усіма жителями Округу 13 і біженцями Округу 12. Якнайшвидше. Сьогодні. Ваше звернення буде записано на плівку для майбутніх поколінь. Ви оголосите себе і свій уряд відповідальними за їхню безпеку, а ні, то шукайте собі іншу Переспівницю!

Мої слова повисли в кімнаті. Ніхто не наважувався порушити мовчанку.

— Ось вона! Справжня! — прошепотіла Фульвія Плутарху.— Ще б костюм, а позаду вогонь і трохи диму.

— Так, саме те, що нам потрібно,— прошепотів Плутарх у відповідь.

Мені кортіло спопелити їх поглядом, але я усвідомлювала, що зараз це буде великою помилкою. Не варто відводити очей від Коїн. Я легко читала на її обличчі, як вона зважує мій ультиматум і вирішує, чи окупиться він.

— Що скажете, президенте? — запитав Плутарх.— За даних обставин ви можете офіційно оголосити про помилування. А хлопець... він іще навіть неповнолітній.

— Гаразд,— озвалася нарешті Коїн.— Але раджу тобі грати переконливіше.

— Гратиму, але тільки після вашої офіційної заяви,— відповіла я.

— Скличте сьогодні збори національної безпеки. Замість вільного часу,— звеліла вона,— Я виголошу офіційне звернення. У твоєму переліку є ще щось, Катніс?

Зіжмаканий папірець перетворився на м’ячик, я й далі стискала його в правій долоні. Я востаннє розпрямила аркуш і прочитала криві букви.

— Ще остання умова. Снігоу вб’ю я.

Вперше за весь час на вустах президента з’явилася ледь помітна посмішка:

— Коли прийде час, я дам тобі можливість обдумати все ще раз.

Можливо, вона має рацію. Насправді мені вже не так сильно кортіло вбити Снігоу. Гадаю, я можу покластися на Коїн і почекати, коли прийде час.

— Справедливо.

Очі Коїн опустилися на годинник. Вона також мусить дотримуватися графіку.

— Гадаю, тепер я можу залишити її на вас, Плутарху.

З цими словами вона вийшла з кімнати, а за нею і всі

її підлеглі. Залишилися тільки Плутарх, Фульвія і ми з Гейлом.

— Просто чудово. Неперевершено,— Плутарх опустився на стілець і втомлено потер очі.— Знаєте, чого мені бракує найдужче? Більше за все? Кави. От я запитую себе, чому вівсянку й ріпу не можна запити кавою?

— Ми й не уявляли, що тут усе так суворо,— пояснила Фульвія, масажуючи Плутархові плечі.— Навіть у вищих колах.

— Ну, ми ще покладалися на чорний ринок, але тут його немає,— мовив Плутарх.— Навіть в Окрузі 12 був свій чорний ринок, правда?

— Так, Горно,— мовив Гейл.— Ми там торгували.

— Ось бачите? Тільки не треба дивитися так на мене. Боже, які ви моральні! Практично непідкупні! — зітхнув Плутарх.— Гаразд, як кажуть, війни не тривають вічно. Що ж, раді вітати вас у команді,— він простягнув руку, і Фульвія подала йому великий альбом у чорній шкіряній палітурці.— Загалом ти уявляєш, що нам від тебе потрібно, Катніс. Я розумію, що тобі було важко зважитися на таке. Сподіваюся, це допоможе...

Плутарх штовхнув альбом до мене, і я підозріло втупилася в нього. Але цікавість перемогла, я відгорнула обкладинку — і побачила там себе, струнку й дужу, в чорному костюмі. Тільки один майстер міг створити такий костюм, на перший погляд зовсім простий, а насправді витвір мистецтва. Шолом, майстерно вигнутий нагрудник, трішки віддуті рукава, з-під яких визирає біла тканина... З його легкої руки я знову перетворюся на переспівницю.

— Цинна,— прошепотіла я.

— Так. Він узяв із мене слово, що я не покажу тобі цього альбому, аж поки ти сама не вирішиш стати Пе-респівницею. Повір, а мені дуже кортіло,— мовив Плутарх.— Давай. Гортай далі.

Я повільно гортала сторінку по сторінці, роздивляючись кожну деталь костюму: старанно скроєні шари бронежилета, приховану зброю в черевиках і на поясі, спеціальний захист біля серця. На останній сторінці, під ескізом моєї брошки, Цинна написав: «Я досі ставлю на тебе».

— Коли він...— мій голос здригнувся.