Голодні ігри частина 3 (переспівниця)

— А ти мене кохала? — запитав він.

Я не відривала очей від підлоги.

— Всі кажуть, що так. Тому Снігоу тебе і катував. Щоб зламати мене.

— Це не відповідь,— сказав Піта.— Я й не знав, що думати, коли мені показали деякі записи. Під час перших Голодних ігор усе мало такий вигляд, ніби ти намагалася мене вбити, скинувши вниз гніздо мисливців-убивць.

— Я хотіла вбити вас усіх,— мовила я.— Ви ж загнали мене на дерево.

— Пізніше ми багато цілувалися. З твого боку це мало не надто щирий вигляд. Тобі подобалося цілуватися зі мною? — запитав він.

— Іноді,— визнала я.— А знаєш, що зараз за нами спостерігає безліч людей?

— Знаю. А як щодо Гейла? — провадив він.

Я потихеньку починала вже лютитися. Плювати на Пітине одужання, Гейл — це моя особиста справа, а не тих людей за склом.

— Він також непогано цілується,— відповіла я коротко.

— І тебе не бентежить, що ти цілувалася нами з обома? Цілувалася з кимось іншим? — запитав Піта.

— Бентежить. Але я не збираюся питатися твого дозволу,— мовила я.

Піта знову засміявся — холодно, відсторонено.

— А ти не така проста, чи не так?

Коли я вийшла, Геймітч не протестував. Я мало не бігла коридором. Повз метушню кімнат. До пральні, щоб знайти там теплу трубу та сховатися за нею. Мені знадобилося чимало часу, щоб докопатися, чому я так зажурилася. Та коли я таки докопалася, спершу навіть не хотіла визнавати справжню причину. Часи, коли Піта вважав мене неперевершеною, позаду. Тепер він побачив, яка я насправді. Жорстока. Ненадійна. Маніпулятивна. Смертоносна.

І за це я його ненавиділа.

Приголомшення. Ось мої відчуття, коли Геймітч у лікарні повідомив мені новину. Через дві сходинки я помчала в Ставку, думки кружляли як навіжені, і ввірвалася в залу під час важливої військової наради.

— Що значить — я не поїду в Капітолій? Я мушу! Я — Переспівниця! — мало не кричала я.

Коїн неохоче відвела погляд від екрана.

— І як Переспівниця ти вже виконала своє основне завдання — об’єднала всі округи проти Капітолія. Не хвилюйся — якщо все піде по плану, ми відправимо тебе туди після капітуляції.

Капітуляції?

— Запізно! Я проґавлю всі бої. Я вам потрібна — кращого снайпера вам не знайти! — верещала я. Зазвичай я не люблю вихвалятися, але ж це правда.— Гейл їде!

— Гейл щодня відвідував тренування, якщо не був залучений до інших важливих справ. Ми впевнені, що він дасть собі раду на полі бою,— мовила Коїн.— А скільки тренувань відвідала ти?

Жодного. Ось скільки.

— Ну, подеколи я полювала. І... тренувалася з Біпером в арсеналі. ,

— Це не те саме, Катніс,— сказав Богз.— Ми всі знаємо, що ти кмітлива, відважна і влучно стріляєш. Але на полі бою нам потрібні солдати. Ти не вмієш підкорятися наказам, і ти явно не на піку своєї фізичної форми.

— В Окрузі 8 це не стало на заваді. Чи в Окрузі 2,— відгризнулась я.

— Ні там, ні там ти не мала вступати в бій,— мовив Плутарх і стрельнув на мене оком: мовляв, не бовкай зайвого.

Так, і стрілянина в Окрузі 8, і моє втручання в Окрузі 2 були діями спонтанними, нерозважливими і самовільними.

— І в обох випадках тебе поранили,— нагадав мені Богз. Раптом я побачила себе їхніми очима. Невисока сімнадцятирічна дівчина, яка заледве дихає, оскільки її ребра ще не загоїлися. Неорганізована. Недисципліно-вана. Недужа. Не солдат, а дитина, за якою потрібно постійно доглядати.

— Але я мушу поїхати,— мовила я.

— Навіщо? — запитала Коїн.

Не могла ж я їм сказати, що маю особисто помститися Снігоу, що це вендета. Чи що не можу залишатися тут, в Окрузі 13, поруч із новим Пітою, в той час як Гейл буде на полі бою. Однак у мене було безліч причин ненавидіти Капітолій.

— Згадайте Округ 12. Мою зруйновану домівку!

Президент замислилась над моїми словами. Якусь

мить поміркувала й мовила:

— Що ж, у тебе є три тижні. Це небагато, але можеш почати тренування. Якщо комісія вирішить, що ти годишся, можливо, твоє прохання розглянуть.

Ось воно. Це більше, ніж я сподівалася. Мабуть, я сама в усьому винна: день у день ігнорувала свій розклад і робила тільки те, що мені було до душі. Хто хоче бігати полем із рушницею за плечем, в той час як навколо стільки всього відбувається? І тепер мені довелося поплатитися за своє недбальство.

Повернувшись у лікарню, я застала там Джоанну такою ж лютою, як я щойно була сама, й переповіла їй слова Коїн.

— Може, тобі теж дозволять тренуватися?

— Гаразд. Я почну тренуватися. Але я поїду в той смердючий Капітолій, навіть якщо мені доведеться повбивати пілотів і самій вести вертоліт! — мовила Джоанна.

— Мабуть, краще не згадувати цього на тренуванні,— сказала я.— Однак я рада, що мене буде кому підкинути.

Джоанна усміхнулася, і я відчула прогрес у наших стосунках, нехай і крихітний. Не певна, що ми вже друзі, однак слово «союзники» буде цілком доречним. Це добре. Мені знадобиться союзник.