Гостi на метлi

— Аристарх! — заволав Степан. Вiн кинувся до кота i, не втримавшись, обняв його з такою силою, що той аж кавкнув.

— О! — вигукував Василь. — О! А я що вам казав? А ви не вiрили!

Так, це був Аристарх. Але який вiн мав жалюгiдний вигляд! Розкошланий, виснажений, весь в гулях i подряпинах, вiн швидше скидався на тiнь того Аристарха, з яким хлопцi попрощалися п'ять днiв тому.

Ще бiльше постраждав хокейний шолом. На ньому взагалi не було неушкодженого мiсця.

— Дiсталося ж тобi, — спiвчутливо зауважив Степан, коли радiсть вiд зустрiчi трохи вляглася.

Аристарх щось нявкнув i потерся головою об його колiно. Кiт i не приховував, який вiн щасливий, що повернувся. Променистими очима дивився вiн на друзiв i муркотiв, мов трактор, що вперше вийшов на поле.

— Ну, розказуй, як ви там жили, — зажадав Василь. — Мабуть, доброго чосу їм дали, га?

— Няв, — вiдказав Аристарх.

— Що? — не зрозумiв Василь. — Що ти сказав?

— Няв, — повторив кiт.

В його очах з'явився переляк. Либонь, вiн i сам не чекав, що замiсть людської мови з його горла вилетить нявкання. Вiн напружив горлянку що було сил, проте звiдтiль, як i ранiше, виривалося лише нявкання. Зрештою, кiт у вiдчаї махнув лапою i низько опустив свою кудлату голову.

— В нього вiдiбрало мову, — першим здогадався Василь.

— Няв, — пiдтвердив кiт. — Ня-ав!

Якусь мить Степан мовчав. Тодi сказав:

— Ну й що з того? Подумаєш — мову вiдiбрало! Зате вiн повернувся. I головне — розумiє нас! Я правильно кажу, Аристарху?

Кiт ствердно хитнув головою.

— Ну от, бачите. А розмовляти… Подумаєш! Якось навчимося.

— Правду кажеш, — згодився Василь. — Вивчимо азбуку Морзе. Або ми запитуватимемо, а ти вiдповiдатимеш. Згоден — нявкнеш один раз. Не згоден — двiчi.

— Няв, — вiдказав Аристарх i знову притиснувся тiлом до Степанової ноги.

— А де бабуся? — подала голос Таня, що мовчала до цього часу. — Що з нею?

Аристарх повiв поглядом в бiк дороги, над якою схилився крислатий бересток.

Пiд берестком сидiла старенька бабуся. Вона прислухалася до дитячих голосiв, i на її зморшкуватому обличчi грала лагiдна усмiшка.