Григорій Квітка-Основ'яненко

Так чи так, але на театрі життя Квітка й справді пробує дуже різні ролі. Та з бігом часу, мабуть, найголовнішою роллю Квітки-Основ'яненка стає «роль» письменника. Звісно, Квітка, як признавався в листі до Петра Плетньова від 15 березня 1839 p., «потрапив у писаки» «мимовільно, негадано, ненароком». Зрештою, і сам статус літератора на ту пору не був надто високий. Про це красномовно свідчить один епізод, що стався 1840 p., коли Квітку обрали головою Харківської палати кримінального суду. Вітаючи брата із цією важливою подією в його житті, Андрій Федорович, який був тоді губернським предводителем дворянства, просив його не писати більше нічого ні по-українському, ні по-російському, бо це, мовляв, аж ніяк не личить людині, котра обіймає таке високе суспільне становище. Присутні дворяни палко підтримали свого предводителя. Вони, мабуть, нехотя змінили свій присуд тільки тоді, коли Квітка показав їм листа від Василя Андрійовича Жуковського, в якому той сповіщав, як розчулилась государиня імператриця, слухаючи «Божих дітей», та як плакали при цьому великі княжни. Слід підкреслити, що Андрій Федорович Квітка аж ніяк не був чоловіком, байдужим до літератури. Він завжди читав твори свого молодшого брата й не раз давав йому слушні поради. Наприклад, саме його думка щодо повісті «Панна сотниковна» дозволила Квітці-Основ'яненкові обстоювати власну позицію в суперечці зі своїми критиками. У листі до Петра Плетньова від 9 березня 1840 р. він писав: «За неї була в мене неабияка суперечка з нашими поціновувачами. Вимагали змінити дію, характери, але я… довів, що інакше не можна й не повинно бути. Мій брат…, читаючи, плакав і сам підтвердив, що це справжня подія, як вона є». Андрій Федорович високо цінував і поезію Шевченка. Особливо припав йому до душі «Перебендя». І все ж таки він ставився до літератури як до іграшки. Тим часом для його молодшого брата література стала «паралельним світом», ледь не важливішим за світ реальний. Судячи з усього, це сталося тоді, коли в його життя ввійшла класна дама Харківського інституту шляхетних панночок Анна Григорівна Вульф.

Ця жінка була значно молодша за Квітку – вона народилася 17 травня 1800 р. Освіту та виховання здобула в Санкт-Петербурзі, в Інституті св. Катерини для шляхетних панночок. У Квітчиній драмі «Приезжий из столицы» вихованка Катерининського інституту Анна Петрівна із захватом каже про свою alma mater: «…Яке училище! Добродатне, упорядковане, воно дає більше, ніж життя: воно дає прекрасне виховання! Ах! скільки бідних дівчат, схожих на мене, без цього добродатного училища були б дуже нещасні!». Не підлягає сумніву, що ці рядки навіяні розповідями Анни Григорівни, бо й для неї самої за часів юності Катерининський інститут був цілим усесвітом.

У лютому 1839 р. вона, згадуючи літа навчання в інституті, писала Плетньову: «…Я, безтурботна, весела, думала, що весь світ замикається в інститутських стінах і що бути пепіньєркою – це таке щастя, з яким ніщо не може зрівнятись, а стати класною дамою… означає вже навік влаштувати свою долю». У 1818 р. її мрія, здавалось, нарешті-таки збулася – їй дали чин класної дами. Але натомість Анна Григорівна мала покинути свій обожнюваний інститут. З волі імператриці Марії Федорівни юна пепіньєрка отримала призначення на посаду класної дами Харківського інституту шляхетних панночок. Вона була в розпачі. «Ще й досі ясно пам'ятаю, – писала Анна Григорівна через багато літ Плетньову, – як вразила мене ця звістка; і коли я вже побачила, що це неминуче, що я повинна розстатися з інститутом і з моїми милими подругами, я думала, що помру з відчаю!». Та справу було вирішено, і Анна Григорівна вирушила до далекого Харкова – ані Санкт-Петербурга, ані Катерининського інституту, ані своїх любих подружок вона вже більше ніколи не побачить. Зате невдовзі після свого приїзду на місце роботи юна пепіньєрка зустріне сорокарічного Григорія Федоровича Квітку. Це була посмішка долі, бо вони полюблять одне одного зразу ж. Почнеться справжній – бурхливий і пристрасний – роман. І попри те, що рідня Григорія Федоровича була не в захваті від його обраниці, він вирішив одружитися з Анною Григорівною. 11 вересня 1820 р. Квітка прохає в імператриці Марії Федорівни відповідного дозволу, а вже 27 вересня «виконувач справ» при государині імператриці Григорій Іванович Вілламов напише Квітці з Гатчини: «Я мав щастя доповідати государині імператриці про подане всепідданче прохання від 11 – го цього місяця щодо вашого бажання взяти шлюб з класною дамою панною Вульф; і її імператорська високість зводила виявити на те щонайвищу згоду разом із найласкавішим побажанням вам благословення Всевишнього на цей союз та всілякого щастя». Наступного року Григорій Федорович та Анна Григорівна одружаться. Кращого вибору ані він, ані вона зробити не могли.