Григорій Квітка-Основ'яненко

Квітчиною пробою сил у ділянці драматургії стала «оригінальна комедія в п'яти діях» під назвою «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе». Як зазначено на заголовному аркуші першої її публікації, вона була написана в 1827 р. Цензурний дозвіл на її друк дав 18 жовтня 1828 р. Сергій Тимофійович Аксаков – на ту пору голова Московського цензурного комітету. Щоправда, тоді ця «комедія помилок» так і не була надрукована. Сюжет п'єси такий. До повітового міста, судячи з усього, слобідського, прибуває із Санкт-Петербурга титулярний радник (чиновників цього рангу презирливо іменували «штулярами» чи «титуляшками») Владислав Трохимович Пустолобов, який видає себе за поважного ревізора, а місцеве начальство на чолі з городничим Хомою Хомичем Трусилкіним, за збігом обставин, саме так його й сприймає. Доки справа не з'ясувалась і спритний пройдисвіт не опинився під арештом, місцеві чиновники запобігливо виконують усі забаганки Пустолобова, він встигає отримати від городничого чималу суму грошей та ще й ледь не одружується з його племінницею, котра, як він довідався, є дуже багатою нареченою. Анекдотичний сюжет про дурисвіта, сприйнятого за поважну особу, дозволяє драматургові порушити цілу низку питань: гарного та поганого виховання, хабарництва, «галломанії», побуту повітового панства, яке щосили пнеться за столичними манерами й модами, а головне – подати в сатиричному ключі, сказати б, показушність «владної вертикалі», де кожен менший начальник будь-що прагне засвідчити перед більшим картину всеосяжного «благоденствія», створити ширму, котра приховує справжній безлад, – один із «вічних» сюжетів українського життя від давнини до сьогодні. Чого варті бодай «велемудрі» розпорядження городничого, які він дає приставу: «Оскільки в нас нема тротуарів, то на нижній вулиці треба зняти паркани, ревізор туди не поїде, а дошки покласти скрізь на вищій вулиці, прибивши їх сяк-так кілочками. Замість ліхтарних стовпів знайди що-небудь, примудрись; та з лицьового боку підмаж їх сажою, дьогтем, чи що, як знаєш. А щоб під час перебування ревізора не сталось пожежі, – скрізь у бідняків запечатай печі, нехай поки що всухом'ятку їдять. На мосту поручні нефарбовані? Тут не знаю, як бути! Хіба зібрати народу побільше, мов, прийшли подивитись на ревізора, та звеліти їм прикрити собою поручні; нехай хоч і міст завалять, річка неглибока…». А пристав своєю чергою, турбуючись про острог, пропонує таке: «Арештантів мало, всього п'ятеро, але що це проти такого огрому! Багато казарм порожніх. Щоб не подумали, що ми арештантів розпустили, чи не набрати кого завгодно та й розсадити по порядку?».

Неважко помітити, що сюжет комедії «Приезжий из столицы» точнісінько такий самий, як і сюжет геніального гегелівського «Ревизора». Свого «Ревизора» Гоголь написав через вісім років після появи «Приезжего из столицы» (роботу над ним він розпочав восени 1835 p.), але оприлюднив раніше – уперше Гоголь читав комедію на одній з літературних субот у Василя Жуковського в січні 1836 p., а вже 19 квітня цього ж таки року відбулася прем'єра п'єси на сцені Александринського театру. Імператор Микола Павлович сидів у своїй ложі й, за свідченням очевидців, «був надзвичайно задоволений, реготав від усієї душі». Правда, загалом публіка сприйняла твір досить холодно. Як іронічно зауважив Петро Андрійович В'яземський: «Усі претендують на те, щоб бути більшими монархістами, ніж сам монарх». Та й Гоголь 29 квітня 1836 р. писав Щепкіну: «Усі проти мене. Літні й шановані чиновники кричать, що для мене нема нічого святого, коли я посмів так говорити про служилих людей; поліцейські проти мене, купці проти мене, літератори проти мене…». Але головне полягало в тому, що проти нього не був монарх. Перегодом, у листі до Плетньова від 5 серпня 1839 p., Квітка, порівнюючи своє становище зі становищем Гоголя, скаже: «Добре Гоголю! На ньому по суті почивають монарші милості, він і не боїться нікого: кожен знає про покровительство. А тут у нас правдою не візьмеш».