Григорій Квітка-Основ'яненко

У своїй «Авторской исповеди» Микола Гоголь стверджував, що сюжет «Ревизора» підказав йому Пушкін. Пушкін і справді розповідав Гоголеві історію про те, як під час його поїздки до Оренбурга в грудні 1833 р. (поет збирав там матеріали для історії Пугачева) один із його знайомих надіслав комусь із градоначальників листа, в якому сповістив, що Пушкін їде до них як таємний ревізор, і цей лист викликав у місцевого начальства неабиякий переполох. Окрім того, поет пригадав, що схожа історія трапились у Бессарабії з Павлом Свиньїним, а в місті Устюжна Новгородської губернії якийсь чоловік, видавши себе за чиновника міністерства, обібрав довірливих мешканців. Та попри це, а також те, що між комедіями Квітки й Гоголя є чимало істотних розбіжностей (наприклад, Пустолобов – свідомий шахрай, тимчасом як Хлестаков від початку й гадки не мав грати роль ревізора), ці твори надто вже схожі, щоб не виникло запитання: чи не скориставсь бува Гоголь сюжетом Квітчиної комедії, списки якої ходили по руках не тільки в Харкові, але й у Санкт-Петербурзі та Москві? Сергій Аксаков прямо питав про це Гоголя. Перегодом він писав Данилевському: «Я питав Гоголя (десь у 1840 році), чи знає він цю комедію? І він відповів мені, що чув про неї, але не читав». Так чи ні, коли Квітка 1836 р. дізнався з чуток про сюжет «Ревизора», він, кажуть, був просто обурений і став з нетерпінням чекати публікації Гоголевої комедії. Коли ж «Ревизор» нарешті з'явився в Харкові, Квітка покликав своїх друзів до себе додому, прочитав їм спершу «Приезжего из столицы», а потім «Ревізора». Гості були вражені схожістю творів. Справді-бо: дія обох комедій відбувається в повітовому місті, у будинку городничого, а історія починається з того, що городничий отримує з губернського міста якогось не надто зрозумілого листа про те, що до них їде ревізор; «ревізор» – недовчений легковажний хлопчисько; дві «приємні дами» (сестра городничого та його племінниця) закохуються в «ревізора»; чиновники приходять до «ревізора», і той «позичає» в них гроші; поштовий експедитор дізнається з листа, що чиновник, якого вони прийняли за ревізора, ніякий не ревізор; та й розв'язка одна й та сама: «німа сцена», коли персонажі заклякли на місці, почувши, що прибув справжній ревізор. Словом, приятелі Квітки в один голос заявили, що Гоголь явно скористався його комедією.

Судячи з усього, Квітка того ж таки 1836 р. пробував поставити свою комедію на московській сцені. Принаймні він надсилав її директорові імператорських московських театрів Михайлу Миколайовичу Загоскіну. 10 листопада 1836 р. Загоскін писав Квітці: «Я із задоволенням прочитав комедію „Приезжий из столицы“, яку ви зводили доправити до мене разом з вашим листом… Якби я отримав її до того, як „Ревизор“ був даний на тутешній сцені, то вона була б неодмінно прийнята; але зважаючи на те, що головна ідея цієї п'єси така ж сама, як і в „Ревизоре“ пана Гоголя, я майже впевнений наперед, що ця п'єса не може мати успіху. Публіка завжди надзвичайно строга до наслідувань, а запевнити її в тому, що ця комедія написана раніше за комедію пана Гоголя, навряд чи буде можна…».

Після цього Квітці не залишалося нічого іншого, як «сховати» свою комедію. Аж раптом у 1840 p., через тринадцять років після написання, «Приезжий из столицы» несподівано для самого автора з'являється в санкт-петербурзькому «Пантеоне русского и всех европейских театров», що його редагував Федір Коні. 18 травня 1840 р. Квітка писав до Коні: «Бешкетник – наш загальний улюбленець Є. П. Гребінка – збив мене з ніг своїм листом, сповістивши, що „Приезжий из столицы“ заїхав до вас у „Пантеон“. Куди йому було пхатися поміж добрих людей? Я й надіслав його тільки зі скрути, чи не виберуть з нього який уривок, щоб помістити де-небудь, а він його цілком штовхнув прямо у великий світ, та ще й після Гоголевого „Ревизора“. Ніщо й ніколи не слід порівнювати з твором усім відомим, усіма любленим і визнаним за незрівнянний. Виграш неможливий, а порівняння завжди будуть не на користь останнього. Тому-то я й заховав був його, коли вийшов „Ревизор“». А трохи перегодом, 3 серпня 1840 p., Квітка писав Плетньову: «Сумно мені було читати в журналах, начебто в мене через комедію є якесь суперництво з Гоголем. Оце вже ніколи не думав, а якби міг передбачити, то, напевно, ніколи б не посилав їм моєї комедії».