Читаем Гробниця полностью

Часто й важко дихаючи, Констант зійшов на грубу бруківку вулиці Тріваль і трохи почекав, отямлюючись. Потім презирливо роззирнувся. Здається, сотні, тисячі франків, викинутих на реставрацію фортеці тринадцятого століття, жодним робом не вплинули на життя мешканців кварталу Тріваль. Він залишався таким самим злиденним і занедбаним, як і тридцять років тому. На брудних поколупаних ганках сиділи босоногі діти з непокритими головами. Мури з каміння та цегли похилилися в бік вулиці, наче їх штовхала невмолима й невидима рука часу. Сліпий жебрак, закутаний у ганчір’я, благально виставив брудну руку, зачувши його кроки. Констант не звернув на нього уваги.

Він перетнув площу Сен-Жімер перед неоковирною новою церквою мосьє Віоле-ле-Дюка. Зграйка собак і дітей чіплялася йому за п’яти. Діти просили грошей і пропонували свої послуги посильних та гідів. Він не зважав на них, аж доки один хлопець не підібрався надто близько. Тоді Констант з розмаху торохнув його металевим набалдашником своєї палиці й розбив щоку. Компанія набридливих шибеників перелякалась і позадкувала.

Невдовзі він увійшов у глухий провулок, що впирався в підніжжя фортечного муру Сіте. Обережно переступаючи через купи сміття, Констант пильнував, щоб не послизнутись і не впасти. Поверхня дороги була вкрита нальотом мулу, що кольором нагадував імбирний пряник. Повсюдно валялися відходи злиденного життя. Уривки газет, собаче лайно, овочі — настільки гнилі, що навіть шолудиві пси відмовлялися їх їсти. Констант відчував на собі погляди незримих темних очей, що піддивлялися за ним через шпарини у віконницях.

Перед крихітним будиночком, що сховався в тіні фортечного муру, Констант зупинився й різко постукав у двері своєю палицею. Аби знайти Верньє та його шльондру, йому потрібні послуги чоловіка, котрий тут мешкав. Він терпляче чекатиме. Чекатиме доти, доки, на свою втіху, не переконається, що Верньє справді переховується десь поблизу.

У дверях розчинилося маленьке дерев’яне віконце.

Пара налитих кров’ю очей широко розплющилася — спочатку від здивування, а потім від страху. Віконце з тріском захряснулося. Згодом заскреготав засув і двері розчинились.

Констант увійшов усередину.


РОЗДІЛ 53

Домен де ля Кад


Мінливий вересень із частими поривчастими вітрами поступивсь місцем тихому й теплому жовтню.

Минуло тільки два тижні відтоді, як вони виїхали з Парижа, а Леоні вже заледве пригадувала своє домашнє життя. І на свій подив збагнула, що ця обставина її анітрохи не засмутила. Вона не сумувала ні за паризькими краєвидами, ні за велелюдними вулицями, ні за материною компанією старих матрон. За матір’ю вона теж не сумувала.

Здавалося, що після званої вечері Анатоль та Ізольда зазнали якоїсь незворотної внутрішньої переміни. Очі Ізольди більше не затьмарювала тривога, і, хоча вона легко втомлювалась і подовгу відпочивала у своїй кімнаті, її обличчя пашіло здоров’ям та життєрадісністю. Після успішного прийому вони отримали подячні листи, які свідчили про те, що Рен-ле-Бен був готовий прийняти вдову Жуля Ляскомба до свого товариства.

У ці тихі й спокійні тижні Леоні багато гуляла, досліджуючи кожен куточок маєтку, але зарослої стежини, що вела до гробниці, всіляко уникала. Сонце й осінні дощі забарвили світу яскраві кольори. Співали пташки, з долини доносився поодинокий гавкіт собак, інколи шурхотіла густа трава — то рятувався втечею заєць. Під черевиками Леоні потріскували сухі гілочки, вряди-годи вона зачіпала носками камінці, і вони відлітали вбік; у деревах співали цикади. Словом, маєток Домен де ля Кад був мальовничим і вражав своєю красою. Коли час розширив відстань між нею й тими примарами, з якими вона зіштовхнулась у прохолодній гробниці, Леоні стала почуватися цілковито як удома, їй тепер було невтямки, чому маєток та прилегла територія видавалися її матері тривожними й зловісними. Бо ж тут так гарно та спокійно, — переконувала себе Леоні.

Її життя в маєтку перетворилося на суцільне задоволення. Уранці вона часто малювала. Спочатку їй кортіло започаткувати серію пейзажів — традиційних і нехитрих, у яких вона сподівалася відобразити мінливий характер осінніх сільських краєвидів. Утім, після неочікуваного успіху, коли напередодні званої вечері вона мимовільно намалювала автопортрет, абсолютно не збираючись цього робити, Леоні продовжила в тому-таки дусі й стала малювати з пам’яті решту сім образів Таро з панелей гробниці. Вона передумала робити подарунок своїй матері, а вирішила, що це буде серія малюнків на спомин Анатолю про їхню спільну подорож. Удома в Парижі, у галереях та музеях, на широких проспектах і в підстрижених парках пишнота природи залишала її байдужою. Однак тут, у маєтку, Леоні відчула якийсь глибинний зв’язок із деревами та краєвидами, що їх бачила зі свого вікна. Із подивом вона виявила, що в кожен свій малюнок вставляє якийсь краєвид маєтку Домен де ля Кад.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга XXIV
Неудержимый. Книга XXIV

🔥 Первая книга "Неудержимый" по ссылке -https://author.today/reader/265754Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я брал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что могло бы объяснить мою смерть. Благо, судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен снова получить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… Как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?!

Андрей Боярский

Приключения / Самиздат, сетевая литература / Попаданцы / Фэнтези