Гробниця

Анатоль загасив іще одну цигарку. Чи не дізнається Ізольда якимось чином сама про дуель? Ця новина може призвести до рецидиву й поставити під загрозу здоров’я дитини. Ні, він не мусить розповідати їй про це. І попрохає Маріету не розповідати про ранкову пошту.

Анатоль засунув у кишеню піджака лист Константа до Ізольди, зміст якого був приблизно таким самим, як і зміст листа, адресованого йому. Він не надіявся, що йому вдасться довго протримати цю новину в таємниці, проте сподівався хоч на кілька годин зберегти душевний спокій дружини.

Анатоль пошкодував, що не зможе нікуди відправити Ізольду. Він смиренно посміхнувся, усвідомлюючи, що ніяк не зможе переконати її покинути Домен де ля Кад без вагомих підстав. А оскільки таких підстав він не мав, то не було й сенсу думати про це.

Значно простіше було вирішити, чи розповідати про дуель Леоні. Анатоль визнав, що Ізольда таки мала рацію. Його ставлення до своєї молодшої сестри ґрунтувалося на уявленні про неї як про дитину, котрою вона була, а не як про жінку, якою вона стала. Він і досі вважав Леоні запальною та по-дитячому безпосередньою, не здатною чи не охочою тримати свої емоції під контролем і припнути власного язика. Із цими вадами контрастувала її безсумнівна ніжна приязнь до Ізольди й турботливість, яку вона виказувала до своєї тітки впродовж останніх кількох днів після повернення з Каркасона.

Ще наприкінці минулого тижня Анатоль вирішив поговорити з Леоні. Він уже збирався розказати їй правду — від самого почату їхнього з Ізольдою роману й до тієї ситуації, у якій вони зараз опинилися.

Через слабке здоров’я Ізольди цю розмову довелося відкласти, та внаслідок отримання виклику на дуель нагальна потреба в ній знову вийшла на перший план. Анатоль затарабанив пальцями по столу. Про їхнє з Ізольдою одруження він вирішив розповісти сьогодні вранці. А вже потім, залежно від реакції Леоні, він вирішить, розповідати про виклик на дуель чи ні.

Анатоль підвівся. Узявши з собою всі листи, він сягнистим кроком пройшов через їдальню в залу й покалатав у дзвоник.

З’явилася Маріета.

— Перекажіть, будь ласка, мадемуазель Леоні, що я запрошую її опівдні до бібліотеки. Я хотів би поговорити з нею наодинці про одну делікатну справу, яку не слід буде розголошувати. Прошу вас, Маріето, зробіть так, щоб вона втямила важливість нашої майбутньої розмови та її конфіденційність. Окрім того, я не бачу доконечної потреби розповідати мадам Ізольді про листи, одержані сьогодні вранці. Я зроблю це сам.

Маріета здивувалась, але зайвих запитань не поставила.

— А де зараз Паскаль?

На його подив, служниця почервоніла.

— На кухні. Здається, він на кухні, сеньйоре.

— Скажіть, що я чекаю на нього за десять хвилин із тильного боку будинку, — наказав він.

Анатоль повернувся до своєї кімнати, щоб перевдягнутись у прогулянкову одіж. Поставивши жирну кляксу, він написав коротку офіційну відповідь Константові, а потім запечатав листа в конверт, щоб сховати від завидющих очей. Удень Паскаль віднесе його куди слід. Тепер у голові Анатоля залишилась одна думка: заради Ізольди та своєї дитини він не має права схибити.

Лист із Парижа так і лишився лежати нерозпечатаним у кишені його жилетки.

Леоні ходила туди-сюди по кімнаті, розмірковуючи, чому ж це Анатоль захотів побачитися з нею вдень, та ще й потайки. Може, він розкрив її хитрість? Чи дізнався, що вона відпустила Паскаля, а додому повернулася пішки сама?

Раптом її увагу привернули голоси під вікном. Спершись на підвіконня, вона перехилилась і побачила Анатоля з Паскалем. Вони йшли через галявину, і в руках у Паскаля був довгастий дерев’яний ящичок, дуже схожий на пістолетний. Досі Леоні ніде не бачила цього знаряддя в будинку, але припустила, що її покійний дядько запросто міг мати таку зброю.

А що, як вони пішли на полювання?

Вона насумрилася, зрозумівши, що цього не може бути. Анатоль не був одягнений у мисливське вбрання. Окрім того, ні він, ні Паскаль не мали при собі рушниці. Лише пістолі.

Раптом її охопив страх, безпричинність якого лише посилювала це почуття. Схопивши капелюшка й жакетку, вона притьмом кинулася взуватися в черевики, збираючись побігти навздогін чоловікам.

І враз зупинилась.

Дуже часто Анатоль дорікав їй тим, що вона спочатку діє, а потім думає. Це було проти її вдачі — сидіти й чекати, нічого не роблячи, проте яке пуття вийде з того, що вона ось зараз кинеться слідом за братом? Якщо він не замислив нічого поганого, то щонайменше дуже роздратується, коли вона теліпатиметься за ним, немов вірний пес. Оскільки вже Анатоль призначив зустріч опівдні, то це означає, що відлучається він ненадовго. Леоні глянула на годинник. До зустрічі — дві години.

Вона кинула капелюх на ліжко, ривком поскидала з себе черевики й роззирнулася. Краще вона залишиться на місці та знайде собі заняття, щоб згаяти час, який лишився до зустрічі з братом.

Леоні зиркнула на своє малювальне обладнання. Трохи повагавшись, вона підійшла до бюрка й почала розпаковувати пензлі та папір. Їй випала чудова нагода продовжити серію ілюстрацій. До повного набору лишалося зробити лише три.