Гумор та сатира. Збірка

Шановний президенте, браво!
Я вперше вам гукаю: «ТАК!»
Не збагатили ви державу,
Та мову збагатили як!
Ми слово те, мов малі діти,
Шептали нишком стільки літ!
Тепер воно в устах еліти
Лунає вільно на весь світ!
Колись — шпана, бидлота різна,
Тепер — його в палаці гнуть.
І я цей сплеск демократизму
Уславить хочу і збагнуть!
Гаранте! Що це? Шир натури?
В скрутний ви показали час?
Або трипільськая культура
Зненацька вилізла із вас?
А, може, біла, наче крейда,
Мов привид, тиха та стара,
З’явилась тінь Зігмунда Фрейда
І ходить берегом Дніпра?
Так! Підсвідомість вийшла чиста!
Таке сказати ви змогли,
Бо мали на увазі місце,
Куди усіх нас завели.
Про слово те скажу вам більше,
Не просто тілом є воно,
Це орган рішень наймудріших,
Що нам спуска РНБО.
І відчуття прийшло вам точне
В ту красномовну, славну мить,
Що всій бригаді в п’яту точку
Вкраїна може загатить.
Кінчаю віршик свій і лист я,
І ще дозвольте «на коня»:
Яка «європа» буде в біса,
Коли іде така гризня?
Чужих злодюг дурні холопи,
Знов будем жити, любий пан,
Усі в глибокій НЕЄВРОПІ,
Допоки ви у нас гарант!

Сумний кобзар

Ой, кувала зозуленька
Коло Віктора хати…
— Скільки ж мені на Банковій
Та іще панувати?

Як почала зозуленька,
Так від ранку до ранку
Все ку-ку та ку-ку йому,
І приємно Гаранту.

Бо забув, що та пташечка,
Що кує так незвично —
«України» від «Нашої»
Сувенір механічний.

Цяця ще помаранчева,
Хоч кує про минуле.
Завели на Майданчику,
А вимкнуть забули…

Дума про Оверка

Доля — не цукерка,
Є жахливi митi…
Парубок Оверко
Жив собi на свiтi.
У просторiй хатi
Жив би собi гоже,
Та не дали клятi
Москалi ворожi.
Пробирався гаєм
До дiвчини нишком,
А в дiвчини Галi
Вже москаль у лiжку.
Примостилось суче,
Аж слину ковтає,
Та й дiвчину мучить —
Пушкiна читає.
Похмарнiв хлопчина,
Тiльки й крикнув: «Кате!»
Та й пiшов, пiд тином
Став скарбiв шукати.
Риє, аж посинiв.
Вирив, збивши пальцi,
А в порожнiй скринi —
Екскремент москальський.
Серцем напiвмертвий
Вiд ганьби та болю
В Африку Оверко
Втiк з лихої долi.
А в країнi дальнiй,
Боже ж ти мiй милий!
Москалi на пальмах,
Мов отi горили!
Зараз у лiкарнi
Хлопцю колять дози,
Щоб картин примарних
Мiг позбутись мозок.
Лiкар капловухий
Так сказав: «Юначе,
Зранку пить сивуху —
Ще й не те побачиш».
От таке то, браття,
Мав Оверко силу,
Та його проклятi
Москалi згубили.

Міраж

Отак подивишся здаля
На москаля
І ніби справді він — людина
Іде собі, мов сиротина,
Очима — блим,
Губами — плям,
І десь трапляється хвилина —
Його буває навіть жаль,
А ближче підійдеш —
МОСКАЛЬ!!!

Дума про кума

Господь сидить і дума:
«Дарма зробив я кума!»

Людина року

Два дні, як від корита,
А кажуть, що еліта…

Рідна мова