Гумор та сатира. Збірка

ЗУСТРІЧ З МРІЄЮ
Ішов я полем українським, чистим
Село, тополі, вічний краєвид.
І раптом жінка гарна у намисті,
Та з’ясувалось, то був трансвестит.
Коло ріки зустрів я дві отари,
Ішла скотинка і здіймала пил,
І пастушки пасли вівець на пару,
І кожний з них пишавсь, що зоофіл.
В село зайшов я, і у кожній хаті,
Міцні як воли, горді мов орли,
Свідомі, працьовиті та завзяті,
Різноманітні збоченці жили.
А потім геї, десять чи п'ятнадцять,
(У них в районі був місцевий клюб)
До мене сильно стали залицяться,
Бо з’ясувалось, що я хлопцям люб.
І я тікав, тікав, хоча второпав,
Що досягли ми світлої мети,
Що і у нас нарешті тут Європа…
От, тільки б встигнути від підорів втекти!

Теперь самое время обратиться к любовной лирике. Она обширна, и я надеюсь, в будущем публиковать лучшие её образцы. Ещё раз отмечу: то, что выше было названо «отпечаток местного менталитета» в любовной лирике присутствует постоянно. Образы прошлого, военнослужащие вермахта, словом, все те, кому так любят ставить изваяния на малой родине поэта, неизменно вплетаются в ткань самых интимных стихотворений. Такая зацикленность на одних и тех же исторических коллизиях говорит, с одной стороны, о крайнем заужении (и даже искривлении) сознания, но с другой стороны, вновь доказывает, что подлинный талант способен преобразить любую, даже самую мерзкую реальность.

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ
Світило сонце, гомоніли кури,
У платті білому спускалась ти у льох.
І було радісно на серці в нас обох,
Неначе грамоту нам дав штандартенфюрер.

Часто встречается у поэта и образ «схрона». Для него это символ защиты, укрытия от враждебного мира. И в то же время, символ уюта, тепла, любовной уединённости. Вот два начала недописаного стихотворения:

Я цілував твої долоні,
В них було тепло наче в схроні…

И более смелый вариант:

Я цілував тебе у скроні,
В твоїх обіймах наче в схроні…

Однако настоящий патриот, близкий по взглядам Степану Галю и его однопартийцам, может любить не всякую женщину. Но лишь проверенную в идейном и расовом смысле.

ЗРАДА
Один побратим
Мав інтим
З жінкою з Рязані.
І усі львівські пані
Були принижені тим.
Ну, зібралась
Побратимська Рада
І винесла вирок:
За расову зраду,
За невірність нації
Піддати його
Сексуальній депортації.
Тобто вислать в Рязань.
Хай живе там серед Ань,
Тань і Мань.
Хтось нам скаже:
«Покарання суворе».
Так заслужив же, потвора!

Естественно, такая идейная и партийная ограниченность иногда вредит. Поэт, чей внутренний мир переполнен символами и образами прошлого, перестаёт замечать окружающую действительность.

Краса на березі. Вже ранок наступа,
У воду чоловік якийсь упав,
І потопав, і утопав…
А хвилі наче вояки УПА!
Неначе «Нахтігаль» у Львів вступа!
А де ж той чоловік,
Що тут так гарно утопав?
Кудись пропав…

Даже в стихах для детей (а такие иногда встречаются) Степан Галь остаётся верен партийной платформе. Об этом говорит небольшой отрывок из детской драматической сказки.

ЯЛИНКА У ЛЬВОВІ
ДІД МОРОЗ. Приніс я файні гостинці
Дітям-українцям!
СНІГУРОНЬКА. А дітям-москаликам —
Дірку від рогалика!
ДІД МОРОЗ. Дехто скаже, це жлобство — Наша національна властивість.
СНІГУРОНЬКА. Ні, діти! Це глибока
Історична справедливість!

А тепер, как и обещали, вернёмся к образу немецкого рейхсканцлера. Вероятно, ночные беседы с ним (или тем, кто является под его личиной) стали обычной практикой поэта.