HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Гітлер пояснює. Чехословаччина має дякувати Німеччині за те, що її не було понівечено ще більше. Удовольнившись анексією Судет, Райх довів свою доброзичливість. А ось чехи не виявили жодної вдячності. Протягом останніх тижнів становище стало просто неможливим. Провокації за провокаціями. Німців, які ще лишилися на чеській території, утискають і переслідують. Відроджується дух уряду Бенеша (згадавши це ім’я, Гітлер спалахує).

Словаки його розчарували. Після Мюнхену він посварився зі своїми друзями-угорцями, не дозволивши їм захопити Словаччину. Тоді він гадав, що словаки хочуть незалежності.

То хоче Словаччина незалежності чи ні? Це вже питання навіть не днів, це питання годин. Якщо хоче, Гітлер їй допоможе, візьме під свою опіку. Але якщо вона відмовляється відділятися від Праги або навіть вагається, Гітлер лишить її напризволяще: Словаччина стане іграшкою в руках подій, за які він більше не буде відповідальний.

Саме в цю мить Гітлер отримує повідомлення від Ріббентропа про начебто переміщення угорських військ, помічене біля словацького кордону. Ця невеличка вистава допомагає Тісо — якщо в цьому була потреба — краще усвідомити нагальність ситуації, а також зрозуміти свій вибір: або Словаччина проголошує незалежність і стає сателітом Німеччини, або її поглине Угорщина.

Тісо відповідає: словаки покажуть себе гідними тої ласки, яку виявляє їм фюрер.

78

За Мюнхенською угодою в обмін на передавання Німеччині Судет Англія і Франція гарантували Чехословаччині непорушність її нових кордонів. Але незалежність Словаччини все змінює. Як захищати країну, якої більше не існує? Зобов’язання ж було щодо Чехословаччини, а не щодо Чехії. Так відповідають англійські дипломати своїм празьким колегам, коли ті звертаються до них по допомогу. Невдовзі відбудеться німецьке вторгнення. Цього разу боягузтво Англії і Франції матиме навіть законне виправдання.

79

14 березня 1939 року о 22.40 до Ангальтського вокзалу в Берліні прибуває потяг із Праги. Із вагона виходить одягнутий у чорне старий чоловік із обвислою губою, рідким волоссям і згаслим поглядом. Це президент Еміль Гаха, який замінив Бенеша після Мюнхенської змови, прибув благати Гітлера, щоб той змилувався над його країною. Гаха не полетів літаком через хворобу серця, натомість приїхав потягом разом зі своєю донькою та міністром іноземних справ.

Гаха боїться того, що чекає на нього тут. Йому відомо, що німецькі війська вже перетнули кордон і зосереджуються довкола Богемії. Вторгнення не уникнути, і Гаха прибув сюди лише задля переговорів про почесну капітуляцію. Я думаю, він був цілком готовий погодитися на умови, подібні до тих, які було нав’язано словакам: статус незалежної держави, але під контролем Німеччини. А боїться він того, що його країна може, не більше й не менше, зникнути остаточно.

Тому подиву Гахи немає меж, коли він ступає на перон і бачить перед собою почесну варту. Сам міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп прибув на вокзал, щоб привітати його. Ріббентроп дарує доньці чеського президента пишний букет квітів. Кортеж, що ним везуть чеську делегацію, саме такий, яким і належить зустрічати голову країни. Гаха ж іще досі голова країни. Йому стає трохи легше дихати. Німці поселили його в найкращих апартаментах розкішного готелю «Адлон». Донька Гахи знаходить на своєму ліжку коробку шоколадних цукерок — особистий подарунок від фюрера.

Потім чеського президента відвозять до райхсканцелярії, де його також зустрічає почесна варта з есесівців. Гаха трохи заспокоюється.

Утім, коли він заходить до кабінету, враження його дещо змінюється. Поруч із Гітлером чеський президент упізнає Ґерінґа й Кейтеля, чия присутність як військових очільників не віщує нічого доброго. Та й вираз обличчя Гітлера не такий, на який можна було розраховувати, зважаючи на те, як тепло приймали Гаху досі. Та ледве зібрана дрібка впевненості зникає, і саме в цю мить Еміля Гаху засмоктує без вороття в драговину Історії.

— Я можу запевнити фюрера, — каже він перекладачеві, — що ніколи не вплутувався в політичні ігри. Я, так би мовити, не мав жодних справ ні з Бенешем, ні з Масариком, а коли таки доводилося зустрічатися з ними, я завжди відчував до них неприязнь. Уряд Бенеша був мені настільки відразливим, що після Мюнхену, я запитав себе, чи варто нам узагалі лишатися незалежними. Я переконаний, що доля Чехословаччини лежить у руках фюрера, і я переконаний, що це добрі руки. Фюрер, я певен цього, — саме та людина, яка розуміє мене, коли я кажу, що Чехословаччина має право на існування як держава. На Чехословаччину багато нарікають через те, що зосталося ще багато прихильників Бенеша, але мій уряд вживає всіх заходів, щоб змусити їх замовкнути.

Потім слово бере Гітлер, і, за свідченням перекладача, Гаха перетворюється на кам’яну статую, коли чує, що той каже: