HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Таким чином, смертний вирок Чехословаччині, моїй улюбленій країні, виголосив — ледве не перформативно — французький поет.

65

Біля дверей його готелю в Мюнхені Леже зустрічає журналіст і запитує:

— Месьє посланнику, тепер, коли цей договір підписано, ми зможемо все-таки відчути полегшення?

Секретар із Набережної д’Орсе мовчить, а потім зітхає:

— Авжеж, полегшення… таке, яке відчуваєш, коли накладеш собі в штани.

Цього запізнілого визнання з доданим до нього дотепом не досить, щоб компенсувати негідний учинок Сен-Жон Перса, який повівся як справжнє лайно. Сам він із тою безглуздою манірністю ґречного дипломата сказав би «екскремент».

66

Газета «Таймс» про Чемберлена: «Ще жодного звитяжця, який повертався з перемогою, здобутою на полі бою, не було увінчано такими благородними лаврами».

67

Чемберлен після прибуття до Лондона: «Дорогі друзі, удруге в нашій історії прем’єр-міністр привозить на Даунінґ-стрит почесний мир із Німеччиною. Я вірю, що цього разу мир триватиме до кінця наших днів».

68

Крофта, міністр закордонних справ Чехословаччини: «Нас змусили до цього. Сьогодні наша черга, завтра настане черга інших».

69

Через якусь дитячу педантичність я вагався, чи варто згадувати найвідоміше французьке висловлювання про цю темну справу, але не можу не процитувати Даладьє, якого біля трапа літака гучно вітав натовп:

— Йолопи! Якби вони тільки знали, що на них чекає…

Дехто, утім, сумнівається, що Даладьє взагалі це казав, що він мав такий тверезий погляд на речі й що в нього лишилося ще хоч трохи бравади. Ці слова в романі «Відстрочення» приписав йому Сартр.

70

У всякому разі, промова Черчилля, яку він виголосив у Палаті громад, відзначалася значно більшою проникливістю і, як завжди, значно більшою величчю: «Ми зазнали цілковитої поразки… (Тут Черчиллю доводиться надовго урватися, доки не стихнуть свист і вигуки обурених парламентарів.) Ми опинилися посеред катастрофи небаченого масштабу. Шлях до гирла Дунаю, шлях до Чорного моря відкрито. Усі країни Центральної Європи і басейну Дунаю буде втягнуто в широку сферу нацистської політики, що йде з Берліна. І не думайте, що цим усе закінчиться. Це лише початок…»

Трохи згодом Черчилль узагальнює все ним сказане у безсмертному хіазмі: «У вас був вибір між війною і безчестям. Ви обрали безчестя, а тепер матимете війну».

71

Лунає дзвін, лунає зради дзвін
Хто ті, що в нього подзвонили?
Це мила Франція і вірний Альбіон.
А ми їх так любили.

Франтішек Галас

72

«Переступивши через напівтруп зрадженої нею нації, Франція повернулася до белоту[18] й Тіно Россі[19]».

Монтерлан

[20]

73

Дві великі західні демократії відступили перед нахабними домаганнями німців, Гітлер може святкувати. Але натомість він повертається до Берліна у вкрай поганому гуморі, лаючи Чемберлена:

— Цей тип не дав мені ввійти в Прагу.

Справді, що фюрерові кілька гір? Змусивши чехословацький уряд поступитися, дві боягузливі нації, Англія і Франція, на якийсь час позбавили німецького диктатора змоги досягнути своєї справжньої цілі: не просто відкраяти шматок від Чехословаччини, а «стерти її з карти», або ж, інакше кажучи, перетворити на провінцію Райху… Сім мільйонів чехів, шістдесят п’ять мільйонів німців… лише питання часу…

74

1946 року на Нюрнберзькому процесі представник Чехословаччини запитає Кейтеля, керівника німецького Генштабу:

— Якби західні держави підтримали Прагу, чи напав би Райх на Чехословаччину 1938 року?

На що Кейтель відповість:

— Звісно, ні. Ми не були достатньо сильними військово.

Хоча Гітлер і скаженіє, але Англія і Франція розчахнули перед ним двері, від яких у нього не було ключа. І, цілком очевидно, зробивши йому таку ласку, підштовхнули до подальших дій.

75