HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Англія, неприємно здивована поведінкою французів, утім, підтримує позицію союзника. Щоправда, із невеличким, недвозначно висловленим зауваженням: у разі військового конфлікту про участь збройних сил Великої Британії не може бути й мови. Чемберлен пильнує, щоб його дипломати не виходили за межі ось такого малозрозумілого формулювання: «Неможливо сказати, чи в разі європейського конфлікту Велика Британія буде втягнута в нього як одна зі сторін». Можна було б виявити і більше рішучості.

Гітлер пізніше ще згадає про ці виверти, але зараз він лякається і відступає. 23 травня він повідомляє, що Німеччина не має загарбницьких намірів стосовно Чехословаччини, і поводиться так, наче на чехословацькому кордоні нема ніякого скупчення військ. Офіційна версія звучить так: це звичайні військові маневри.

Але насправді Гітлер аж нетямиться від люті. Він почувається так, наче Бенеш його принизив, і дедалі більше прагне війни. 28 травня фюрер скликає найвищих офіцерів вермахту, щоб гаркнути:

— Чехословаччину буде стерто з карти! Така моя воля!

59

Бенеш, занепокоєний небажанням Великої Британії виконувати свої зобов’язання, телефонує чеському послові в Лондоні, щоб дізнатися новини. Їхня розмова, записана німецькою розвідкою, не лишає ані найменших сумнівів у тому, що чехи не мали жодної ілюзії стосовно своїх англійських колег, починаючи від Чемберлена, якого лаяли на всі заставки:

— Сучий син прагне тільки одного — полизати Гітлерові дупу!

— То приведіть його до тями!

— Яка там уже тяма в того старого верблюда! Він тямить лише, як нюхом відшукати купу, яку наклали нацисти, і крутитися довкола неї.

— Поговоріть у такому разі з Горацієм Вілсоном. Скажіть, щоб попередив прем’єр-міністра: Англії так само загрожує небезпека, якщо ми всі не виявимо потрібної рішучості. Зможете йому це пояснити?

— Розмовляти з Вілсоном? Та це ж справжній шакал!

Німці послужливо передали запис розмови англійцям. Чемберлен, схоже, страшенно образився і вже ніколи не зміг пробачити чехам.

Утім, саме Вілсон, радник Чемберлена з особливих доручень, спробує владнати суперечності між Німеччиною та Чехословаччиною, запропонувавши посередництво Англії. Але Гітлер невдовзі після цієї пропозиції відкине її:

— На біса мені потрібна ваша англійська вистава? Старий смердючий пес зовсім із глузду зсунувся, якщо намірився ошукати мене таким чином!

Вілсон здивується:

— Якщо гер Гітлер має на увазі нашого прем’єр-міністра, то я можу вас запевнити, що прем’єр-міністр не зсунувся з глузду, однак його непокоїть, що буде з миром у Європі.

Тоді Гітлер заявить навпрямець:

— Слова його сраколизів мене не цікавлять. Єдине, що мене цікавить, — це мій народ, який живе в Чехії, мій стражденний народ, що його гнобить цей мерзотний педераст Бенеш! Я цього більше не терпітиму! Жоден порядний німець не зможе цього більше терпіти! Зрозумів мене, ти, тупа свиня?

Отже, принаймні в чомусь чехи й німці, схоже, досягли згоди: Чемберлен і його зграя — це сраколизи ще ті.

Дивно, але Чемберлен на німців ображався значно менше ніж на чехів, і далі ми побачимо, до яких прикрих наслідків це призвело.

60

А це ось уривок із напучувальної промови нашого славного прем’єр-міністра Франції, Едуара Даладьє, яку він виголосив по радіо 21 серпня 1938 року: «Сьогодні, коли проти нас стоять авторитарні країни, які озброюються і споряджаються, узагалі не зважаючи на тривалість робочого часу, а поряд із нами країни демократичні намагаються досягти процвітання й гарантувати свою безпеку, запровадивши сорокавосьмигодинний робочий тиждень, що буде з Францією, яка стає дедалі біднішою і дедалі вразливішою? Чи застрягне вона в суперечностях, які загрожують її майбутньому? Поки міжнародна ситуація лишається такою складною, нам потрібно мати змогу працювати на підприємствах, що є ключовими для національної безпеки, понад сорок годин на тиждень, аж до сорока восьми».

Читаючи текст його промови, я подумав, що запрягти своїх земляків у ярмо, вочевидь, було вічною мрією французьких правих. Мене обурила реакційна еліта, яка, не усвідомлюючи ситуації, думала тільки про одне: як використати Судетську кризу, щоб поквитатися з Народним фронтом. Треба сказати, що 1938 року автори редакційних статей у буржуазній пресі паплюжили без усякого сорому робітників, які нібито більше ні про що й не думали, окрім як скористатися оплачуваною відпусткою.

Але батько доречно нагадав мені, що Даладьє був радикал-соціаліст, а отже, мав би належати до Народного фронту. Я щойно перевірив — і справді, диво, та й годі: Даладьє очолював міністерство національної оборони в уряді Леона Блюма! Мені аж дух перехопило, і я ледве добираю слова, щоб резюмувати: Даладьє, колишній міністр національної оборони в уряді Народного фронту, звертається до питань національної оборони не для того, щоб завадити Гітлерові розділити Чехословаччину, а для того, щоб скасувати сорокагодинний робочий тиждень, тобто одне зі здобутків саме Народного фронту. На цій стадії політичного маразму зрада перетворюється мало не на витвір мистецтва.

61