HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

На Прагу спускається ніч. Крижаний вітер вимів усіх із вулиць міста. Лише купка збаламучених підлітків ще вигукує якісь образи поліціянтам, що стоять на варті біля Німецького будинку (Deutsches Haus). На Староміському астрономічному годиннику маленький скелет смикає за мотузок, як робив це від початку світу. Вибиває північ. Чути характерний скрип, із яким відчиняються дерев’яні дверцята, але б’юся об заклад, що цієї ночі ніхто не стоятиме перед курантами й не спостерігатиме за виставою невеличких фігурок, що змінюють одна одну й швиденько ховаються в нутрощах вежі, де вони, либонь, будуть у безпеці. Я уявляю собі зграї круків, що кружляють довкола костелу Діви Марії перед Тином. Похмурий собор наїжачився своїми лиховісними вежами. Під Карловим мостом тече Влтава. Під Карловим мостом тече Мольдау. Мирна ріка, що перетинає Прагу, має дві назви, чеську й німецьку, і одна з них вочевидь зайва.

Чехи нервують, марно намагаючись заснути. Вони досі сподіваються, що додаткові поступки вгамують апетит німців. Але чим іще вони можуть поступитися? Вони розраховують, що плазування їхнього президента Гахи пом’якшить нацистського нелюда. Волю чехів до опору зламано в Мюнхені зрадою Франції та Англії. Тепер, окрім своєї пасивності, їм нíчого протиставити войовничості нацистів. Той шматок країни, що лишився від Чехословаччини, уже не мріє ні про що інше, окрім як про мирне існування маленької нації, але гангрена, яку багато століть тому заніс Пржемисл Отакар II, поширилася по всій країні, і ампутація Судет не може нічого змінити. Перед світанком по радіо оголошують умови угоди, укладеної між Гахою і Гітлером. Це чистісінька анексія. Така новина для кожної чеської родини наче вибух бомби. Ще навіть не розвиднилося, а празькі вулиці вже наповнюються невиразним шумом, який поступово посилюється і зрештою переростає в загальний гамір. Люди виходять зі своїх осель. Дехто тримає в руках невеликі валізки: це ті, хто поспішає до посольств, щоб попросити притулку й захисту. Як правило, їм відмовляють. З’являються повідомлення про перші випадки самогубств.

О дев’ятій годині ранку в місто в’їжджає перший німецький танк.

84

Насправді я достеменно не знаю, чи саме танк першим в’їхав у Прагу. Здається, передові частини складалися здебільшого з мотоциклістів.

Отож о дев’ятій години ранку моторизовані німецькі війська вступають до столиці Чехії. Солдатів, з одного боку, вітають як визволителів місцеві німці, і нервове напруження, яке не полишало загарбників протягом кількох днів, спадає, а з іншого — чехи розмахують кулаками, вигукують погрози, співають свій національний гімн і цим посилюють тривогу зайд.

На Вацлавському майдані (який для чехів має таке саме значення, як Єлисейські Поля для французів) збирається чималенький натовп, а на головних вулицях міста вантажівки вермахту невдовзі блокують маніфестанти. У ці хвилини німці не зовсім розуміють, що їм робити далі.

Але до повстання ще дуже далеко. Власне кажучи, усе народне збурення, увесь спротив обмежується тим, що в загарбників кидають… сніжками.

Основні стратегічні об’єкти: летовище, воєнне міністерство, а головне, центр влади — замок у Градчанах на високому пагорбі — вдалося захопити без жодного пострілу. До десятої години артилерійські батареї вже було розміщено на міських мурах і націлено вниз, на місто.

Усі труднощі пов’язані лише з переміщенням: німецькі машини випробовує на міцність хуртовина, то тут, то там можна побачити заглухлі вантажівки або знерухомлені через механічні несправності танки. Крім того, німці погано орієнтуються в лабіринті празьких вуличок, вони питають дорогу в чеських поліціянтів, які, схоже, люб’язно їм відповідають — либонь, «павловський рефлекс» поваги до людини у формі. Неймовірно гарну, із таємничими вивісками на старовинних будинках вулицю Нерудову, яка йде вгору до Празького замку, перегороджено заблукалою бронемашиною. Водій пішов питати дорогу до італійського посольства, і солдат лишається сам на башті, не знімаючи пальця з гачка автоматичної гвинтівки, тимчасом як мовчазний натовп глядьків громадиться довкола нього. Але нічого не відбувається. Генерал, який командує німецьким авангардом, може бути незадоволений хіба що незначними актами саботажу: кількома проколотими шинами.

Гітлер може спокійно їхати до Праги. Місто «убезпечено» ще до кінця дня. По набережній Влтави спокійно виступають кінні частини. Оголошено комендантську годину: чехам забороняється виходити на вулиці після восьмої вечора. Коло входів до готелів і офіційних установ поставлено німецьких вартових, озброєних гвинтівкою із багнетом. Прага здалася без бою. На бруківці лежить брудний сніг. Для чехів починається довга-предовга зима.

85

Повз нескінченну колону солдат, що, наче довга змія, повзе по вкритій кригою дорозі, ледве посувається кортеж із «мерседесів». До Праги вирушили найвизначніші члени гітлерівської кліки: Ґерінґ, Ріббентроп, Борман. А в особистому автомобілі фюрера поруч із Гіммлером сидить Гайдріх.