HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

— Ми давно хотіли незалежності, і байдуже, як вона нам дісталася! Так чехам і треба! Якби вони не ставилися до нас із такою зневагою, може, до цього і не дійшло б! Ти чудово знаєш, що на найкращі посади завжди просували чехів! В уряді, в армії, у державних установах — скрізь! Паскудство!

— У будь-якому разі, це був єдиний вихід: якби Тісо відмовився, Гітлер глитнув би нас, як чехів. Гаразд, я згоден, що це схоже на таку собі напівокупацію, але зрештою у нас тепер усе-таки більше автономії, ніж за чехів.

— А тобі відомо, що в Празі німецьку мову оголосили офіційною? Закрили всі чеські університети, заборонили будь-яку чеську культурну діяльність! Вони навіть розстріляли кількох студентів! Тобі такого хотілося б? Повір мені, це було найкраще рішення…

— Це було єдине рішення, Йозефе!

— Чого б це ми мали воювати, якщо Гаха сам сказав здаватися? Ми лише виконували накази.

— Бенеш? Еге ж, еге ж! Тільки він спокійнісінько далі воює собі в Лондоні, це найпростіше. А ось ми, бідолашні дурники, ми лишаємося тут.

— Та й зрештою це все через нього. Хіба не він підписав договір у Мюнхені? Згадай-но, хіба послав він нас воювати за Судети? Тоді наша армія, мабуть — я кажу «мабуть»! — змогла би протистояти німцям, але тепер… що ми можемо вдіяти тепер? Ти бачив, скільки бомбардувальників у люфтвафе? Вони ввійшли б сюди, як ніж у масло, і винищили б нас усіх.

— А я не хочу помирати ні за Гаху, ні за Бенеша!

— Ні за Тісо!

— Ну гаразд, ходять по вулицях кілька хлопців у німецькому однострої, то й що з того? Не можу сказати, що мені це подобається, але це все ж таки краще, ніж справжня військова окупація. Можеш запитати у своїх чеських друзів!

— А я не маю нічого проти чехів, але вони завжди вважали нас селюками. Коли я одного разу був у Празі, вони вдавали, ніби не розуміють мене через акцент. Вони нас завжди зневажали. А тепер нехай як хочуть, так і викручуються зі своїми новими земляками! Подивимося, як їм сподобається німецький акцент!

— Гітлер дістав те, що хотів, він сказав, що більше не буде домагатися жодної території. А ми ніколи не були в німецькій зоні впливу. Але без нього нас би глитнула Угорщина, Йозефе! Треба дивитися правді в очі.

— А що ти хочеш? Влаштувати державний переворот? Жоден генерал не наважиться на таке. А потім? Що далі? Самі проженемо німців? Чи ти гадаєш, що Франція з Англією ні з того ні з сього кинуться нам на допомогу? Ми цілий рік їх чекали!

— Послухай нас, Йозефе! У тебе спокійна робота, вертайся в Жиліну, знайди собі хорошу дівчину й начхай на це. Зрештою для нас усе не так погано закінчилося.

Ґабчик допиває пиво. Уже пізно, він і його друзі трохи захмеліли. Надворі падає сніг. Ґабчик підводиться, щоб іти, прощається з товариством і прямує до гардеробу по одяг. Коли дівчина простягає йому пальто, один із його приятелів підходить до Ґабчика й мимохідь зауважує:

— Слухай-но, Йозефе, може тобі цікаво буде знати: коли у чехів після приходу німців провели демобілізацію, декотрі відмовилися повертатися до цивільного життя. Може, через патріотизм, може, не схотіли опинитися безробітними, я не знаю. Хай там як, а вони перебралися до Польщі й створили там армію визволення Чехословаччини. Не думаю, що це щось серйозне, але я чув, що серед них там і словаки є. їхня база в Кракові. Що ж до мене… ти ж розумієш, якби я приєднався до них, мене б оголосили дезертиром, та й не можу ж я лишити дружину з маленькими дітьми. Якби мені було стільки, скільки тобі, якби я був вільний… Тісо — мерзотник, ось що я думаю, і більшість наших хлопців такої самої думки. Не всі ж стали нацистами, ти розумієш. Але ми боїмося, що тут казати. У Празі, схоже, коїться справді щось жахливе, там страчують усіх, хто тільки має невдоволений вираз обличчя. Я… я хочу спробувати пристосуватися до ситуації, розумієш, без надзусиль. Я збираюся поводитися тихо. Доки від нас не вимагають депортовувати євреїв…

Ґабчик усміхається товаришеві, дякує, одягає пальто й виходить. Надворі ніч, вулиці порожні, і сніг рипить під його ногами.

90