HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

— Слухай-но, тільки своїм удома анічичирк!

Ну, зрештою, коли вже попередив, то річ зовсім інша…

Отже, столяр мав щодня занотовувати час, коли Гайдріх прибуває до замку й коли відбуває, а також зазначати, з охороною він їздить чи без.

194

Гайдріх буває всюди: в Празі, в Берліні, а в травні 1942-го — і в Парижі.

В обшитих шалівкою салонах готелю «Мажестік» уповноважений Ґерінґом генерал поліції та голова Служби безпеки приймає високопоставлених офіцерів, керівників окупаційних есесівських військ, щоб обговорити з ними матеріали справи, ще не відомої ані його підлеглим, ані широкому загалу як «остаточне рішення єврейського питання» і виконання якої він їм доручить.

У травні 1942 року вбивства, які чинили айнзацгрупи, було зрештою визнано занадто великим випробуванням для солдатів, що брали в них участь.

Розстріли поступово замінюють пересувними газовими камерами. Цей новий метод простий і водночас напрочуд винахідливий: євреїв заганяють усередину вантажівки-фургона, куди через шланг виводяться вихлопні гази, і жертви задихаються від монооксиду вуглецю. Перевага такого способу подвійна: по-перше, за раз можна знищити більше євреїв, по-друге, нерви катів у безпеці. Є ще одна особливість, яку виконавці вважають доволі кумедною: трупи набувають рожевого кольору. Єдина незручність полягає в тому, що, задихаючись, люди зазвичай випорожнюються, і після кожної такої обробки газом доводиться відчищати загиджену екскрементами підлогу кузова.

Утім, ці пересувні газові камери, пояснює Гайдріх, технічно недосконалі.

— Невдовзі з’являться нові рішення — масштабніші, більш досконалі й ефективні, — обіцяє він. І, дивлячись на слухачів, що ловлять кожне його слово, різко додає: — Смертельний присуд винесено всім європейським євреям.

А я гадаю собі: невже хтось із присутніх цього досі ще не второпав, зважаючи на те, що айнзацгрупи вже стратили понад мільйон євреїв?

Це вже вдруге я примічаю, що Гайдріх приберігає такі оголошення, щоб справити більше враження. Раніше, незадовго до Ванзейської конференції, коли він повідомляв Айхманові, що фюрер вирішив винищити фізично всіх євреїв, то вдався перед цим до тривалої паузи, яка приголомшила підлеглого. А поза тим, хоча офіційно нічого ще не було оголошено, в обох випадках не йшлося про якусь несподіванку. Мені здається, Гайдріх тішиться не так від того, що повідомляв сенсаційну новину, як від можливості вербалізувати щось нечуване й немислиме, немовби своїми словами він викликав до життя дійсність, яку неможливо уявити. Мовляв, те, що маю вам сказати, ви вже знаєте, однак тепер це кажу вам я, і нам разом належить це здійснити. Запаморочення промовця, якому треба висловити щось нечуване. Захват монстра від згадки про ті жахіття, оповісником яких він є.

195

Столяр із Празького замку показує їм, де саме Гайдріх щодня виходить зі своєї машини. Ґабчик і Кубіш роззираються довкола й зауважують, що, заховавшись за тим он рогом будинку, можна дочекатися протектора й розстріляти його. Однак тут, звісно, усюди повно охорони. Столяр запевняє десантників, що втекти вони не встигнуть і з замку живими їм не вибратися. Звісно, Ґабчик і Кубіш із самого початку готові до смерті, це вирішено, однак друзі прагнуть бодай спробувати врятуватися. Їм потрібен план, що давав би хоча б мінімальний, але реальний шанс виплутатися із цього, адже обидвоє плекають певні сподівання на післявоєнне життя. Серед учасників чеського Опору, які ризикують життям, допомагаючи десантникам, є відважні й вродливі дівчата. Я майже не знаю подробиць любовних походеньок моїх героїв, але відомо, що кілька місяців, проведених у празькому підпіллі, мали наслідком те, що Ґабчик забажав одружитися з донькою Фафеків Лібеною, а Кубіш — із прекрасною Анною Маліновою з малиновими вустами. Не зараз, після війни… Вони не тішать себе порожніми мріями. Вони знають, що в них не більше від одного шансу з тисячі вижити в цій війні. Але вони прагнуть скористатися цим шансом. Звісно, місія понад усе. Але ж необов’язково вчиняти самогубство, щоб її виконати. Просто чудовий спосіб мислення!

Двоє товаришів спускаються Нерудовою, довгою вулицею, що сполучає Градчани з Малою Страною, минають будинок із символами алхіміків, які начебто колись мешкали тут. Унизу вулиці «мерседес» муситиме різко повернути. Треба поглянути.

196

Хай би як там вважав Гайдріх, чеський Опір ще ворушиться. І навіть більше ніж просто ворушиться. Щоб отримувати від столяра щоденну інформацію про пересування «мерседеса» протектора, використовується квартира на першому поверсі будинку біля самісінького замку. Час від часу (тобто щодня, як мені видається) столяр стукає в шибку. Молода дівчина відчиняє вікно (дівчат двоє, вони змінюються по черзі; столяр вважає їх сестрами. «Мабуть, подружки тих десантників», — думає він. Може, так і було). Ніхто не каже ні слова. Столяр віддає клаптик паперу і йде. Цього разу там написано: «9–5 (без)». Тобто: приїхав о дев’ятій ранку, поїхав о п’ятій вечора, без охорони.