HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Перед Ґабчиком і Кубішем постає нерозв’язна проблема. Дізнатися заздалегідь, поїде Гайдріх із охороною чи без, неможливо. Із повідомлень столяра не випливає жодної закономірності: часом протектор їде сам, часом з охороною. Якщо Гайдріх буде сам, у них є невеличкий шанс урятуватися, якщо з охороною — немає жодного.

Щоб урешті таки завершити свою місію, двоє товаришів наважуються зіграти в моторошну лотерею: призначити дату, не знаючи, буде охорона чи ні. Чи вони йдуть на великий ризик, чи на самогубство.

197

Ґабчик із Кубішем їздять на велосипедах від повороту до повороту, знову й знову повторюючи маршрут Гайдріха зі свого маєтку до замку. Протектор мешкає в селищі Паненські Бржежани, на околиці Праги, за чверть години їзди на машині до середмістя.

На одному довгому й прямому відрізку дорога йде особливо відлюдними місцями, без жодних будівель обабіч. Якби вдалося стримати «мерседес» тут, десантники могли б покінчити з Гайдріхом без свідків. Товаришам спадає на думку, що машину можна було б зупинити за допомогою сталевого троса, натягнутого впоперек дороги. Але як потім утекти? Для цього їм самим потрібен автомобіль або мотоцикл, а в підпілля нема ні того, ні того. Отже, доведеться-таки облаштувати засідку в місті серед білого дня, коли довкола повно людей. Але їм потрібен поворот. Усі думки Ґабчика й Кубіша лише про вигини й закрути дороги. Вони прагнуть відшукати ідеальний поворот.

Урешті-решт вони знаходять такий.

Хоча «ідеальний» — не зовсім те слово.

198

Поворот на вулиці В Голешовичках, яка йде через район Лібень, має багато переваг. По-перше, цей поворот справді дуже крутий — дорога вигинається, наче голівка булавки, — і «мерседес» буде змушений тут пригальмувати. По-друге, поряд є пагорб, де можна поставити дозорця, який попередив би про наближення Гайдріхової машини. І нарешті, це місце лежить на півдорозі між Паненськими Бржежанами і Градчанами, у передмісті Праги, не в самому центрі, але й не посеред чистого поля, тому можливість для втечі є.

Однак має поворот і недоліки. Саме тут перехрещуються трамвайні колії, і якщо одночасно з «мерседесом» їхатиме трамвай, то є ризик, що операція зірветься, адже трамвай може затулити машину або ж у небезпеці опиняться цивільні.

Я ніколи не вчиняв ні на кого замаху, однак гадаю, що ідеальних умов для такої справи не існує. Просто настає мить, коли потрібно вирішувати, а часу, щоб знайти краще місце, вже нема. Отже, усе відбудеться на повороті вулиці В Голешковичках, якого в наші дні вже не існує: поглинутий новою дорожньою розв’язкою і прогресом, котрий тільки кепкує з моїх спогадів.

А я тим часом пригадую. Щодня, щогодини мої спогади стають дедалі чіткішими. Мені здається, що я вже цілу вічність чекаю на цьому повороті вулиці В Голешковичках.

199

Я поїхав на кілька днів до Тулона, щоб відпочити. Оселився в гарному будинку й трохи попрацював над книжкою. Це не звичайний будинок: раніше тут мешкав власник друкарні, ельзасець, який завдяки своїй професійній діяльності знався з Елюаром та Ельзою Тріоле (а також із Клоделем). Під час війни він жив у Ліоні, де друкував фальшиві документи для євреїв, а до того ще й збирав і зберігав у себе книжки видавництва «Мінюї»[48]. У Тулоні тоді розташовувалися німецькі війська, однак у будинку друкаря, схоже, ніхто не квартирувався, бо і меблі, і книжки лишилися неторкнутими, у тому стані, у якому вони є і тепер.

Знаючи про моє зацікавлення тим періодом, двоюрідна онучка друкаря дістає з родинної книжкової шафи й показує мені тонку книжечку — перше видання роману Веркора «Мовчання моря», надруковане 25 липня 1943 року, «того дня, коли впав римський тиран»[49], як зазначено в кінці книжки. На початку ж можна побачити присвяту, написану автором двоюрідному дідові господині будинку:

«Мадам Браун і П’єрові Брауну, з почуттями, які поєднують

усіх тих,

на кого

“Мовчання моря”

наринуло в ці чорні дні, і зі щирою повагою від

Веркора».

Я у відпустці, я тримаю в руках шматочок Історії, і це неймовірно тепле, неймовірно приємне відчуття.

200

Тривожні чутки ходять про Гайдріха. Буцімто він залишає Прагу. Зовсім залишає. Завтра він летить до Берліна, і невідомо, чи повернеться. Це, звісно, полегшить життя чеському народу, однак це також означає, що операція «Антропоїд» зазнала невдачі. Новини ці тривожні для десантників, а ще — хоча вони про це навіть не підозрюють — для французів. Власне кажучи, історики подейкують, що, можливо, Гайдріх, вважаючи своє завдання з приборкання Протекторату виконаним, забажав, як то кажуть сьогодні, «нового виклику». Покаравши наочно Богемію і Моравію з нечуваною жорстокістю, він мав намір узятися за Францію.

І ось Гайдріх збирається в Берлін, йому треба обговорити з Гітлером усі умови. У Франції неспокійно, Петен і Лаваль — нікчеми. Якщо Гайдріх розправиться з французьким Опором так, як він розправився із чеським, це буде пречудово.