Читаем Я бачу, вас цікавить пітьма полностью

— Більшість із вас знає, що колись наше селище горіло… — вів далі Захар. — А ті, хто старші, знають, що горіло воно не один раз. Кажуть, воно тіпа сгоряє кожні сто год — до останньої хати. Так от, у неділю, коли ми ставили напис на площі, перегоріла буква «С» у слові «Сад». Самі знаєте, яке получилося слово. І вчора — знову!

— Ближче до теми, Захар! — не втримався хтось.

— Можу і ближче! Хтось із вас пам’ятає, скільки років ви тут живете? Не плюс-мінус, а щоб точно! Кожний із вас — спитайте себе! Коли ви приїхали? Хто точно скаже рік, коли приїхав? Я скажу вам — ніхто!

Зал зашумів, мов приливна хвиля, що розганяється перед штурмом берега.

— Ніхто не вспомнить, — підвищив голос Захар, — бо в новому колі ми забуваємо те, що було перед ним! Ви хотіли, щоб вам об’яснили? Нате! Тут усе по колу! Не тільки пожежі! Усе! Наші життя по колу! І смерті — тоже по колу! Позавчора ця дівчина померла! Ґиґнула по-справжньому! І осьо він бачив це своїми очима. А тепер почалося нове коло, і ви всі забули! А вона — повернулась. Понімаєте? Нове коло!

Зала дружно зітхнула і замовкла на кілька довгих секунд… Стало так тихо, наче вона спорожніла. Андрій уявив приголомшені обличчя, і як вони дивляться на сцену, боячись вдихнути. Аж раптом цей натовп зареготав. Зайшовся в несамовитому гоготінні. Сміх спалахнув десь у центрі й розгорівся, як сірникова голівка, сягнув апогею й переріс у презирливий знущальний свист. Хтось жбурнув у Захара порожню пачку з-під цигарок, по сцені задзвеніла пивна пляшка. Вигукували: «Іди проспися!»

— Кінець близько! — заревів Захар тоном телевізійного проповідника. — Я бачив знаки! Метан у катакомбах! Тут буде геєна вогненна!

Андрій розвернувся й подався геть зі сцени. У голові шуміло. У Захара відібрали мікрофон. Потім владно виступив мер, підсумувавши шоу словами подяки столичному фахівцю. Андрій уже вийшов. Останнє, що він чув, — фінальний жарт Тупогуба: «Найприкріше, що він приїхав не в те селище!» І слухняне іржання у відповідь.

У вестибюлі Павло Борисович раптом наздогнав Андрія.

— На хвилиночку! — гукнув він.

Андрій замислився, а чи багато він втратить, якщо зараз зацідить мерзотника головою об стінку.

— Просто, щоб ви розуміли, — підійшовши, сказав мер. — Це я переконав нашого лікаря, що ви не небезпечний. Субота взагалі збирався вас заарештувати. Вам пощастило, що він ледачий, мов тисяча свиней, і не хоче морочитися. Одне слово… Сьогодні о чотирнадцятій тридцять від «Мінотавра» відходить автобус в область. Прямо на вокзал. І завтра — теж. Кожнісінького дня. Ви приходите до тями… Відсипаєтеся, якщо треба… Та й їдьте собі.

Андрій мовчав, намагаючись впоратися з власною люттю. Хитрішим… Давно пора стати трохи хитрішим.

— Павле Борисовичу… А чи можна попросити вашу секретарку, щоб вона заповнила мені папери на відрядження? Щоб не мій почерк. Субота проштампує, звичайно, але навряд чи буде заповнювати. Сьогодні у нас, бачте, як вийшло…

— Давайте, я передам, — погодився Тупогуб. — Вона сама у Віталіка печатку поставить і вам до автобуса привезе. Сьогодні поїдете?

— Так… — Андрій зітхнув. — Чого тягнути…

— От і чудово, — покивав Тупогуб. — От і чудово.

Лікар знайшов його в «Мінотаврі». Андрій пив чай, затаївшись у найдальший куток, і йому здавалося, що кожен, хто туди входив, був присутній серед глядачів недавньої вистави і тепер дивиться на нього тим самим поглядом, яким у нас часто нагороджують невиліковно хворих — мерзенна суміш співчуття й гидливості.

— Андрію Олександровичу… — Євген Павлович зупинився коло нього і висунув для себе стілець. — Я знаю, що ви почуваєте.

Він хотів сісти, але Андрій підчепив ніжку стільця й спритно засунув його на місце:

— Та невже?

Євген Павлович зітхнув.

— А от повірте, — сказав він, зазираючи Андрієві в очі. — Я знаю, що це, коли всі зусилля летять під три чорти. Коли ти бігаєш мов білка в колесі, б’єшся-б’єшся… До того ж не заради себе. Намагаєшся щось комусь довести… А зрештою… — він на секунду відвернувся, занурившись у спогади. — «Товсті коржі»…

— Товсті що?

— Коржі… Мій персональний мем. Не має значення. Вділите мені п’ять хвилин? Ви, мабуть, здивуєтеся… Але я на вашому боці.

— Цікаво, в якому сенсі?

— У прямому.

Євген Павлович знову рішучо висунув стілець, але Андрій так само спритно засунув його назад. Лікар знічено крекнув.

— Скажімо так, гхм… — потупцявши на місці, він зніяковіло прочистив горло. — Те, що у вас є фантомні спогади, ще не означає, що все інше теж неправда.

— Особисто я їх фантомними не вважаю.

— І мені подобається ваша стійкість! Будь-хто інший засумнівався б щодо своєї нормальності. Чого він, власне, і намагався досягти.

— Мер?

— А хто ж іще… — він пожував губу, добираючи слів. — Я думаю, ніхто в селищі не став би полювати на вас заради телефона. Хоча б тому, що все тут чиниться з відома Суботи. А нащо це Суботі, якщо на вашому телефоні не було б тих фотографій?

— Тих фотографій?

— Христининої руки. Я вірю тому, що ви розповіли.

— Отже, її матері не вірите?

— Матері бувають різні. Конкретно ця навіть зараз була п’яна, тому…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика