Як не померти на самоті

Я помітила, що така точка зору особливо поширена серед клієнтів старшого віку. Початок взаємин у молодості скидається на стартап: двоє людей об’єднуються для спільного творення чогось. Замолоду ми більш гнучкі та ще з’ясовуємо, чого насправді хочемо. Подорослішавши, думаємо про тривалі стосунки та зрештою про шлюб, який більше нагадує злиття — поєднання двох цілісних істот. Відтак що старшими стаємо, то більш стабільно поводимось і більше потребуємо когось, хто легко впишеться в наше життя. Нам здається: що більше ми схожі, то простішим буде злиття.

Але це припущення хибне. У ході досліджень доведено, що схожі характери не гарантують успішних тривалих взаємин. Під час моєї розмови з професором Північно-Західного університету й експертом зі шлюбів Елі Фінкелем той сказав: «Немає жодного зв’язку між тим, наскільки ви задоволені чи щасливі у стосунках, і тим, наскільки схожі ваші характери». Тобто ми обмежуємо собі вибір партнерів, помилково вилучаючи з нього людей, недостатньо схожих на нас.

Ось запитання: ви справді маєте бажання зустрічатися із самим собою? Я — точно ні!

Один мій клієнт — душа компанії. Промоутер гучних подій, масштабна особистість. Він перебував у стосунках зі спокійною турботливою людиною, якій подобалося лягати спати о десятій вечора. Відтак чоловік замислювався: «Чи не було б моє життя кращим, якби я зустрічався з кимось схожим на мене?»

Я запропонувала йому сісти та пояснила, що двох таких, як він, забагато навіть у одній кімнаті, не говорячи вже про одні взаємини! Схожі партнери просто змагалися б за те, щоб опинитися в центрі уваги.

— Ви бачили шоу «Дивовижні перегони»? — запитала я його. У цьому шоу закохана пара або двоє друзів чи родичів їдуть у якісь екзотичні місця та виконують там певні завдання. — Занадто схожі пари постійно сваряться, — пояснювала я. — Вони застрягають в одних і тих самих речах. В найуспішніших дуетах партнери доповнюють одне одного. Вони не мають однакових рис характеру. Коли їм щось не вдається, один із партнерів знаходить новий шлях і заспокоює іншого. Саме це допомагає їм перемогти. Так само має бути із супутником життя.

Цей мій клієнт рік працював над тим, щоб цінувати відмінності своєї партнерки, а не бажати її більшої схожості на нього. Нещодавно вони вирішили народити дитину.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Знайдіть когось, хто вас доповнює, а не власного близнюка за характером.

Генетика!

Багато хто переконує у бажанні знайти собі когось зі схожим характером. Одначе науковці з Університету штату Мічиґан Вільям Чопік і Річард Лукас, які дослідили понад дві з половиною тисячі подружніх пар, які пробули у шлюбі в середньому двадцять років, з’ясували, що пари зі схожими характерами не більше задоволені своїми стосунками.

Насправді ж ідеться про гени: імовірно, упродовж еволюції люди дедалі частіше надавали перевагу тим, хто є генетично відмінним від них. Існує теорія, згідно з якою нас приваблює запах тих, хто генетично відрізняється від нас, бо, маючи спільних нащадків, ми передаємо їм два дуже різні набори генів, що допомагає їм бути міцнішими та з більшою ймовірністю вижити.

Швейцарський біолог Клаус Ведекінд вивчав це під час постановки свого знаменитого досліду з футболками. Він зібрав зразки ДНК студентів і студенток. Для того щоб отримати їхній запах, учений попрохав експериментованих дві ночі поспіль одягати одну й ту саму бавовняну футболку, уникаючи занять, що посилюють запах, як-от секс. Потім він запропонував студенткам понюхати шість футболок — три від генетично схожих чоловіків і три від генетично відмінних — і оцінити, наскільки запах кожної з них інтенсивний, приємний і сексуальний. Клаус Ведекінд з’ясував, що жінки надають перевагу запаху чоловіків, чиї гени менш схожі на їхні (дивно, проте із жінками, що приймали оральні контрацептиви, все виявилося навпаки — це уможливлює ніякову ситуацію, коли після одруження жінка припиняє пити протизаплідні засоби та раптом починає симпатизувати іншим чоловікам).

4) Спільні захоплення

Одного разу під час поїздки з давньою подругою ми розговорилися про те, як вони з її чоловіком полюб­ляють теніс. Ця розмова тривала аж до заправки. Подруга вийшла з машини і, наповнюючи бак, щось шукала в телефоні, коли ж сіла назад, то тицьнула телефон мені в обличчя та сказала:

— Поглянь. Хіба мої свекри не гарненькі? — На екрані було розмите, неякісне фото пари за шістдесят років.

Заводячи машину, вона додала:

— Насправді дивовижно, що батьки мого чоловіка так довго одружені. У них немає нічого спільного.

— Люди часто вважають спільні захоплення важливішими, ніж це того варте, — відповіла я. — Може, ти недооцінюєш те, що в них є спільного. — На той час подруга вже чула мою розповідь про Ґоттманів (разом із маловідомими фактами про «Дивного Ела» я зазвичай згадую Ґоттманів уже перед першою технічною зупинкою у поїздці).