Як Україна втрачала Донбас

Болотов та його люди у своїх відеороликах теж відкрито анонсували своє повстання, заплановане на 6 квітня, і це було вагомим приводом для СБУ, щоб вжити додаткових заходів безпеки. Особливо це стосувалося зброї, яка зберігалася у збройовій кімнаті. Очевидно, що якщо начальник обласної СБУ Олександр Петрулевич сумнівався у здатності своїх підлеглих захистити зброю, то йому слід було б перемістити арсенал в інше місце. Але замість цього Петрулевич навіть не подбав про те, щоб замінувати вхід у збройову кімнату. Замість справжньої вибухівки двері за його розпорядженням були «заміновані» муляжами. Як пізніше пояснив Петрулевич, це було зроблено, щоб «не спровокувати жертви серед мирного населення». Яким чином це саме «мирне населення» могло опинитися у стінах СБУ, Петрулевич не пояснював.

Зрозумівши, що збройова кімната не захищена належним чином, сепаратисти легко відчинили її та заволоділи зброєю.

«Ми, об’єднаний штаб «Армії Південного Сходу», звертаємося до народу наших областей. Ми обіцяли, що якщо до 6 квітня не будуть виконані наші вимоги — ми вступимо у відкрите протистояння. Зараз ми звертаємося до вас з обласної СБУ в Луганській області. Будівля повністю під нашим контролем. Ми закликаємо все населення області вийти на підтримку нас і наших вимог, які стосуються нас усіх — усього Південного Сходу. Пора виступити за свої права та наші цінності. За останню добу наша армія багаторазово збільшилася. У цей момент ми готові відіслати резервний загін до міста Донецьк, якщо в цьому буде необхідність. Але без загальної народної підтримки ми не зможемо змінити нічого. Вставай, Південний Схід!» — говорилося у новій заяві, з якою бойовики виступили 7 квітня.

Спікерами команди, яка захопила СБУ, стали Олексій Рєльке та Валерій Болотов.

Ким були лідери сепаратистів?

Легенда Валерія Болотова базувалася на громадській організації «Союз ветеранів повітрянодесантних військ», про діяльність якої нічого відомо не було. В Луганській області такі армійські підрозділи ніколи не дислокувалися. За його словами, в армії Болотов служив у 103‑й повітряно–десантній дивізії, у білоруському Вітебську, та брав участь у збройному конфлікті у Нагорному Карабасі. Судячи з усього, на момент початку агресії проти України Болотов або був найманим працівником, або власником кількох копанок (нелегальних вугільних шахт) у Луганській області. Весною 2014 року Болотов приєднався до «Луганської гвардії» та очолив її осередок у місті Стаханов, який називався «Стахановською гвардією».

Олексій Рєльке був більш колоритною фігурою. Будучи німцем за походженням, цей уродженець Стаханова у 90‑х роках разом із батьками емігрував до ФРН, де отримав громадянство і тривалий час жив у Кобленці. Однак із часом він повернувся на малу батьківщину. Переїзд із Німеччини до депресивного шахтарського містечка Луганської області — дивний вчинок, з якого боку не глянь. Цей крок став підставою для всіляких припущень та підозр, зокрема, що Рєльке був співробітником російських спецслужб. У свою чергу, бойовики підозрювали його у роботі на «західні розвідки», адже він залишався громадянином Німеччини. Можливо, саме тому «Німець» (як називали Рєльке соратники) не затримався довго у проросійському русі. Вже в середині квітня у захопленій будівлі СБУ стався конфлікт, через який люди Болотова вигнали Рєльке. Незабаром після цього «Німець» був заарештований у Стаханові українськими спецслужбами і кілька місяців провів у в’язниці, поки не був обміняний.

Наступного дня після захоплення управління СБУ до Луганська прибули голова СБУ Валентин Наливайченко, його заступник Андрій Левус та секретар Ради нацбезпеки і оборони Андрій Парубій. Олександр Петрулевич, що тільки–но безславно здав будівлю бойовикам, одразу почав розробляти разом із ними план штурму СБУ, щоб відбити її у загарбників.

Штурм планували провести у ніч із 7‑го на 8 квітня, поки бойовики не встигли як слід обжитися та закріпитися. Сам Петрулевич, який під час захоплення Управління СБУ був усередині і потім кілька годин утримувався бойовиками, бачив, що серйозних заходів безпеки вони тоді не вживали. Він зміг покинути будівлю у супроводі однієї людини, яка сказала вартовим на вході, що вони «йдуть за сигаретами».