Як Україна втрачала Донбас

8 квітня до захопленого будинку СБУ увійшов Сергій Корсунський. Він стверджує, що відразу підійшов до Болотова, з яким був знайомий, і розповів йому про свої контакти з українською владою. Корсунський запропонував Болотову послуги переговірника, і той погодився. Між сепаратистами в СБУ і владою в Києві почалися торги, суть яких зводилася до такого: Турчинов призначає на ключові посади в регіоні людей, які влаштовували б обидві сторони (сам Болотов хотів пост губернатора), натомість Болотов відмовляється від проведення референдуму.

Переговори йшли до 16 квітня, але сторони вже тоді не врахували ключової обставини — проросійський рух не був монолітним, а Валерій Болотов не був його єдиним лідером. Бойовики, що захопили будівлю, розбилися на кілька угруповань, які одразу почали конфліктувати між собою. Вимоги ватажків різнилися — хтось був згоден на діалог із владою, а хтось був налаштований більш радикально і вважав будь–які переговори з «київською хунтою» зрадою.

Категорично проти переговорів з урядом виступав ще один лідер сепаратистів — Олексій Мозговий. Він активно діяв із самого початку «русской весны» і міг сам очолити «народне ополчення» Луганської області, однак раптова поява Болотова завадила цим планам. До захоплення СБУ угрупованням «партизанів» зі Стаханова Мозговий поставився з ревнощами та недовірою.

«Не потрібні ці переговори нікому, з ким вони ведуться? Зі зрадниками? З неробами? Геть чиновника та депутата, який зрадив народ! Геть олігархат! Об’єднуйтеся в ополчення, область буде наша», — кричав він 15 квітня, виступаючи перед будівлею СБУ.

16 квітня радикально налаштовані угруповання спробували влаштувати у захопленій будівлі СБУ «переворот» і заарештувати Валерія Болотова, однак останній усе ж взяв гору. 21 квітня сепаратисти провели так званий «народний схід» на якому «офіційно» визнали Болотова «народним губернатором». Олексій Мозговий зі своїми людьми спробував прорватися на ці збори і заявити свої претензії на лідерство, однак люди Болотова цього не допустили. Після конфлікту з Болотовим Мозговий зі своїми прихильниками залишив Луганськ і поїхав по області — створювати власну армію для бойових дій проти збройних сил України.

«Це бардак, а не опір. Коли ведуться переговори з тими, проти кого ми боремося, мимоволі постає питання: так проти кого ж ми боремося? Як можна вести переговори з ворогом, якого завтра необхідно змістити?» — обурювався лідер «народного ополчення».

Пізніше, вже після початку війни, російська сторона і сепаратисти почали покладати всю відповідальність за кровопролиття на український уряд. Мовляв, це він не захотів почути Донбас. Але насправді українська сторона намагалася контактувати і домовлятися з окремими польовими командирами і лідерами «ополчення». А ось радикальні командири сепаратистів, на кшталт Олексія Мозгового, геть відмовлялися від переговорів та наполягали на необхідності вести війну на знищення.

Переговори про призначення Валерія Болотова головою ОДА просувалися важко. Ситуація була патовою. Призначення Болотова та його людей на ключові пости в Луганській області створило б небезпечний прецедент і означало б, що Україна визнає своє безсилля перед озброєними людьми, які захопили зброю. Чи допоміг би такий крок запобігти війні? Далеко не факт. Ми не можемо знати, як би повели себе в такій ситуації сепаратисти. Поступки вони цілком могли б розцінити, як слабкість влади. Ніхто не міг дати гарантію, що, отримавши контроль над регіоном, парамілітарні групи погодилися б далі діяти в рамках правового поля України. І найголовніше — якби Болотову вдалося збройним шантажем вибити собі губернаторське крісло, з’явилася б велика спокуса повторити цей фокус в інших областях.