Як Україна втрачала Донбас

Сепаратисти запевняли Ахметова, що готові воювати за відокремлення від України. Олігарх просив відмовитися від кровопролиття, але переконував радикалів, що розділяє їхні погляди, підтримує більшу частину їхніх вимог і готовий разом із ними захищати адміністрацію від українських силовиків, якщо ті спробують зачистити будівлю. Кілька представників сепаратистського угрупування погодилися вирушити разом з Ахметовим на переговори до Віталія Яреми. На зустрічі віцепрем’єр пообіцяв їм, що не штурмуватиме ОДА. 8 квітня, коментуючи ситуацію журналістам, Ярема заявив, що штурм був скасований, тому що загарбники погодилися здати раніше захоплену зброю та звільнити будівлю адміністрації. Однак ці обіцянки так і не були виконані. У підсумку Ахметов просто допоміг сепаратистам виграти час.

Того ж дня українські силовики зачистили від сепаратистів захоплену обласну адміністрацію у Харкові. У цьому місті не знайшлося свого Ахметова (чи Дунаева з Гороховим, як у Луганську), і ніхто не перешкоджав штурму. Після цієї зачистки масових проросійських акцій чи спроб захоплення будівель у Харкові більше не було. Україна повністю відновила контроль над регіоном. У Донбасі ж, де від силового сценарію відмовилися, спроби пошуку компромісу та мирного розв’язання кризи ні до чого не призводили, і ситуація ускладнювалася далі.

Деякий час у суспільстві існувала впевненість, що Ахметов може зупинити заворушення в Донецьку, варто йому лише цього захотіти. Але візит Ахметова на барикади показав, що його аргументи не працюють. Сепаратисти не послухалися олігарха і не побажали поступатися.

До прихильників територіальної цілісності України Рінат Ахметов, як і представники місцевої влади, жодного інтересу не проявив. Ані він, ані його люди жодного разу не прийшли на українські мітинги, щоб підтримати тих, хто справді хотів зберегти Донбас у складі України та прагнув миру, а не війни. За своїм світоглядом Ахметов, Левченко та інші політики «ахметівського» крила були набагато ближчими до сепаратистів, ніж до прихильників територіальної єдності. Але загравання з проросійськими формуваннями олігархові не допомогли. Через чотири дні після дебатів під ОДА на Донеччину ввійшли російські диверсанти, які остаточно поклали край усім спробам домовитися. Регіон почав швидко занурюватися у кривавий хаос.

На очах в Ахметова починалася війна, і два стільці, на яких він тривалий час намагався всидіти, разом перетворилися на два палаючих факела. Опинившись між цих двох вогнів, найбагатша людина України ще довго не могла повірити в те, що трапилося. До самого літа Ахметов видавав безглузді та істеричні звернення, які були адресовані всім одразу і нікому конкретно, і тому викликали в усіх тільки роздратування. Кульмінацією цього абсурду стала акція «Голос Донбасу», що отримала в народі назву «Гудок». 19 травня, коли сепаратисти вже провели свій незаконний референдум, проголосили дві «незалежні республіки», а на півночі Донецької області йшли бойові дії із застосуванням артилерії та бронетехніки, Ахметов закликав донеччан «гудіти» у клаксони своїх автівок, щоб таким чином закликати сторони конфлікту до миру.

У цьому зверненні Ахметов уперше жорстко висловився щодо самопроголошеної ДНР та закликав жителів області чинити опір цій організації.

«Скажіть мені, будь ласка, хто на Донбасі знає хоч одного представника цієї «ДНР? Що вони зробили для нашого краю, які робочі місця створили? Ходити з автоматами по містах Донбасу, це що — відстоювання прав донеччан перед центральною владою? Мародерствувати в містах та захоплювати мирних жителів, це що — боротьба за щастя нашого краю? Ні! Це боротьба проти жителів нашого краю! Це — боротьба проти Донбасу! Це — геноцид Донбасу!» — кричав Ахметов у камеру, червоніючи.

Приводом для настільки емоційного спічу стало захоплення озброєними бойовиками управління Донецької залізниці, через що було порушено рух поїздів, а підприємства Ахметова зазнали збитків.