Як Україна втрачала Донбас

План був таким: спочатку Управління СБУ повинен був оточити подвійним кордоном полк внутрішніх військ, який дислокувався у Луганську, після чого зачистку мав розпочати спецпідрозділ «Альфа». У самому Луганську, за словами Олександра Петрулевича, було лише вісім офіцерів «Альфи», п’ятеро з яких відмовилися виконувати завдання, пославшись на свої «морально–етичні переконання». Тому 120 офіцерів «Альфи» для зачистки сепаратистів надіслали до Луганська з інших регіонів України. За півтора місяці до цього вони брали участь у силових акціях проти активістів Майдану, але були готові до виконання наказу.

Полк внутрішніх військ, який мав забезпечити оточення, підпорядковувався голові Луганського МВС генералові Володимиру Гуславському. Але у призначений час його бійці не змогли виїхати з казарм — їхній командир доповів, що вихід заблоковано натовпом проросійських активістів. Сам Петрулевич потім у суді скаже, що направляв свого підлеглого перевірити цю інформацію, але замість «натовпу» той побачив десяток бабусь, які справді блокували вихід, але з якими можна було розібратися без особливих проблем.

Без підтримки внутрішніх військ штурмувати СБУ Петрулевич не наважився.

«Посилати «Альфу» на штурм без оточення означало б погубити людей», — розповідав він у суді в 2017 році під час слухання кримінальної справи проти Олександра Єфремова.

Штурм відклали ще на добу — на ніч із 8‑го на 9 квітня. До Луганська було додатково перекинуто два полки внутрішніх військ для оточення кварталу та будівлі. Але тут знову почалися проблеми через тотальну дезорганізацію силових структур. Внутрішні війська прибули без зброї та забезпечення. Становище було таким, що Петрулевич був змушений послати свого заступника Олега Животова до місцевого бізнесмена, колишнього депутата від Партії регіонів Володимира Ландика з проханням знайти та видати бійцям продукти для приготування їжі. Ландик ніякої допомоги не надав.

Для штурму будівлі СБУ потрібен був БТР. У Луганську на той момент таких машин було дві — одна у прикордонників, інша в полку внутрішніх військ (тому самому, який «не зміг» виїхати на штурм своєчасно). Командування ВВ знову відмовилося допомагати СБУ і заявило, що їхній БТР «зламався». Після цього Петрулевич через Антитерористичний центр СБУ запросив БТР у Луганського прикордонного загону. Начальник загону отримав наказ передати БТР СБУ, але відмовився його виконувати — Петрулевичу він заявив, що «один БТР закриває весь кордон, і він його не віддасть». У підсумку, на другу ніч штурм провести теж не змогли.

9 квітня українські спецслужби знову були готові штурмувати будівлю. Але, за словами Петрулевича, його люди напередодні перехопили переговори бойовиків, які казали, що міліція в разі штурму «має прикрити їх вогнем». Після цього штурм знову скасували, адже раптом гостро постало питання, на чиєму боці у цій ситуації діє голава обласного МВС генерал Володимир Гуславський.

«Куди штурмувати? Ми підемо вперед, а нас розстріляють!» — передавав розмови своїх бійців Олександр Петрулевич.

Його заступник Олег Животов запевняв, що СБУ перехоплювала розмови лідерів «Армії Південного Сходу» — Болотова і Рєльке. «Ти, Валєра, визначся — ти в команді Гуславського або в моїй», — нібито казав Рєльке Болотову. На підставі цих перехоплень Олег Животов, до речі, вважає, що бойовиками насправді спочатку керував не Болотов, а «Німець».

Це остаточно дезорганізовувало весь процес підготовки штурму, адже начальник УМВС Гуславський входив до анти–терористичного штабу, і виходило так, наче бойовики мають у штабі свою людину. Олександр Петрулевич стверджує, що двічі звертався до центрального апарату СБУ, щоб вирішити питання з відставкою генерала Гуславського — 7‑го та 9 квітня. «Я писав, що, якщо не замінити губернатора Болотських та Гуславського, ми втратимо цю область», — розповідав він у суді через три роки після подій. Але якщо такі звернення від Петрулевича й були, то прислухатися до них не поспішали. Гуславський пропрацював на своїй посаді до кінця квітня і подав у відставку тільки тоді, коли ситуація вже стала некерованою.

Навколо захопленої будівлі СБУ почали швидко зростати барикади. У Луганську, як і в Донецьку, міліція абсолютно не перешкоджала сепаратистам у такому облаштуванні. Кілька днів до будівлі вільно їздили вантажівки з покришками, дошками та іншими матеріалами, придатними для спорудження барикад. Перекрити під’їзди до захопленої СБУ та не пропускати туди вантажівки могла б міліція, але правоохоронці не заважали сепаратистам укріплюватися.