Як Україна втрачала Донбас

Результати «волевиявлення» у Донецькій області були намальовані ще до дня голосування. В реальності голоси ніхто не рахував, оскільки «референдум» із самого початку навіть віддалено не нагадував легітимний процес. Бюлетені було надруковано на звичайному принтері, голосувати можна було без паспорта. Проте антиукраїнськи налаштована частина населення на дільниці прийшла. У багатьох місцях із самого ранку вишиковувалися довгі черги з бажаючих проголосувати. Люди були впевнені, що голосують за приєднання до Росії, хоча в бюлетенях не було ані слова про сусідню країну. Питання було тільки одне: чи підтримують громадяни «акт про державну самостійність ДНР». За словами сепаратистів, позитивно відповіли на це питання 90% тих, хто проголосував.

Голосування проходило вже у розпал бойових дій. 2 травня у Слов’янську відбулися серйозні сутички між членами угруповання Стрєлкова та українськими силовиками, які спробували взяти місто штурмом. Обидві сторони зазнали втрат. Російським диверсантам вдалося збити два українські вертольоти. Ці події були на руку сепаратистам і допомогли їм мобілізувати своїх прихильників на «референдум». Ще більший мобілізуючий ефект справила трагедія в Одесі, де в результаті вуличних заворушень та пожежі в Будинку профспілок, яка сталася внаслідок сутичок, загинули десятки прихильників Росії. І хоча конфлікт на вулицях Одеси почався з ініціативи проросійських активістів, які першими відкрили вогонь із вогнепальної зброї і вбили двох учасників проукраїнського руху, на Донбасі в обставинах того, що сталося, не розбиралися. Спрацював інстинкт «наших б’ють».

З усіх сил старалася і місцева пропаганда. Прихильники відокремлення від України переконували своїх земляків, що «українські карателі» збираються влаштувати геноцид населення Донбасу, і що для російськомовних людей «київська хунта» будує концтабори.

«Під селом Жданівка Донецької області завершується будівництво концентраційного табору, призначеного для всіх незгодних із нинішньою владою. Тих, хто не буде вбитий, чекає тюремне ув’язнення до 15 років (за новим законом)», — говорилося в листівці, яку сепаратисти розклеювали на вулицях міст Луганської області.

За концентраційний табір при цьому вони видавали недобудований центр тимчасового утримання нелегальних іммігрантів. Та незважаючи на очевидне безумство подібних історій, навіть така незграбна пропаганда працювала і приносила свої плоди.

У Луганську, як ми вже знаємо, ухвалу про проведення референдуму було прийнято після деяких коливань. Активна робота з підготовки до нього почалася лише після того, як переговори з українським урядом про призначення Валерія Болотова губернатором Луганської області зайшли у глухий кут. 5 травня Болотов разом із народним депутатом від Партії регіонів Олегом Царьовим зібрали в Луганську на «народну раду» мерів міст області. Під час засідання, в якому також узяли участь депутати обласної ради, перший заступник мера Луганська Маноліс Пілавов та народні депутати–регіонали Володимир Струк і Сергій Горохов, було оголошено про «призначення» Валерія Болотова «губернатором» Луганської області та «перепідпорядкування» йому всіх силових структур. Так Болотов остаточно закріпився в ролі «офіційного» лідера луганських сепаратистів. Також на цій зустрічі було заявлено, що референдум про створення «Луганської народної республіки» пройде 11 травня, синхронно з аналогічною процедурою в Донецькій області. У бюлетені, як і в Донецьку, було надруковано тільки одне питання: «Чи підтримуєте ви акт про державну самостійність Луганської народної республіки?». Варіантів відповіді було два — так чи ні.