«Ми, звичайно ж, хотіли і десь собі малювали, що буде такий самий кримський сценарій. Але це було обманом. Можливо, самообманом… Ми всі прекрасно пам’ятаємо, що референдум у Криму проводила діюча влада. Це ті, кого було обрано за українськими законами. Це те, про що ми просили нашу облраду, але, оскільки депутати розбіглися, то ми змушені були все брати на себе… Як би ми не говорили, але ми самі себе проголосили», — зізнався Пушилін в ефірі одного з донецьких телеканалів у 2016 році.
Утім, було б наївно вважати, що Росія не анексувала Донбас тільки з цієї причини. Кримський «референдум», який проходив під дулами автоматів російських військових, був так само далекий від легітимності, як і проголошення «республік» у Луганську та Донецьку. Причини, з яких Росія не анексувала Донбас, були іншими. Цей регіон був банально їй не потрібен. Але, незважаючи на це, лідери сепаратистів обіцяли жителям Донбасу «обітованну землю», закликали йти до кінця і спалювати мости з Україною.
Номінально організацією референдуму на Донбасі займалися так звані «центральні виборчкоми» «ДНР» та «ЛНР» Але в реальності процесом управляли не так сепаратисти, як представники місцевої влади. Наприклад, у Донецьку «ЦВК» самопроголошеної ДНР очолив Роман Лягін, який раніше працював у молодіжній організації ПР «Молоді регіони». В «ополчення» ж на той час просто не було ані кадрів, ані структури, здатної організувати такий масштабний захід, і особливо — в Луганській області. Сергій Корсунський у своєму інтерв’ю підкреслював, що Болотов і його люди були просто не в змозі організувати референдум на рівні області, тому проведенням його займалися чиновники та номенклатура.
«Ви розумієте, що «референдум» проводився 11 травня, Болотов до 29 квітня перебував у захопленому будинку СБУ, тому до проведення «референдуму», організованого за 10 днів, Болотов не міг бути причетним. Особисто моє припущення, що за всім цим стояла діюча влада. 5 травня була нарада мерів міст Луганської області. На цьому з’їзді ухвалили резолюцію про проведення «референдуму». Нараду проводили Болотов і Царьов. Ну не організували ж вони його за 5 днів», — резонно стверджував Корсунський. (Детально про цю нараду мова піде далі.) У другій половині квітня в усьому Донбасі встановилося своєрідне двовладдя. У містах одночасно діяла легітимна місцева влада та осередки «ДНР» та «ЛНР», представники яких диктували чиновникам свої умови. Співробітники МВС та СБУ номінально підпорядковувалися Києву і не оголошували про свій перехід на бік сепаратистів, але за фактом не перешкоджали бойовикам і співпрацювали з лідерами збройних формувань. У цих умовах депутати та чиновники зробили все, щоб допомогти сепаратистам провести «референдум» і створити потрібну картинку.
Допомагали сепаратистам навіть у тих містах, де не було великих збройних формувань так званої ДНР. Наприклад, у Дзержинську (нині — Торецьк) представники влади міста з самого початку встали на бік бойовиків, виступали на сепаратистських мітингах і закликали людей протистояти «київській хунті». Прихильникам самопроголошеної ДНР у цьому місті навіть не знадобилося захоплювати міську раду. Мер міста Володимир Слепцов сам надав членам «ДНР» два кабінети, а також виділив необхідну оргтехніку.