Як Україна втрачала Донбас

«5 лютого зупинила роботу шахта 3-біс, дружини гірників пікетують лампову та стовбури. «Боїмося, але хочемо їсти», — сказала одна з них. Безгрошів’я — найболючіша тема. «Чоловік вип’є стакан води — пообідав, пішов на роботу», — говорить одна з пікетниць. Кілька людей розповідають, що дітям запарюють комбікорм — «він найдешевший». Якийсь час виручала картопля — у серпні–вересні її видавали в рахунок боргів. 10 місяців — середня невиплата зарплати по шахті. У кишенях — порожнеча, в очах — сльози. Навіть у металу є межа міцності, і люди не витримали».

Головна проблема була не в тому, що зникали старі радянські підприємства. Гірше було те, що на місці зруйнованих не виникали нові виробництва. Інвестори не йшли на Донбас, і особливо — до Луганської області. Вкладати гроші у регіон міг або самогубець, або бізнесмен із гарним «дахом». Нечисленних сміливців, які не боялися ризикувати і вкладатися у проблемні підприємства, чекали конфлікти з місцевими політичними елітами, які закінчувалися крахом бізнесу. Зокрема, в одному зі своїх інтерв’ю розповідав про таке протистояння підприємець із Свердловська Костянтин Ільченко, який у 1997 році взяв в оренду шахту № 68 і спробував налагодити на ній видобуток вугілля.

«Протягом чотирьох місяців я відновив шахту, вклавши туди величезні кошти. Вона стала фактично єдиним на той момент вугільним підприємством міста, яке платило працівникам зарплату грошима, а не картоплею або салом. Але працювати нам дали лише три місяці. А потім виникло реальне протистояння між мною та командою Олександра Єфремова, який був тоді першим заступником губернатора Луганської області», — розповідав Ільченко в інтерв’ю сайту «Остров» у 2012 році.

За його словами, за наказом Єфремова шахті відключили електрику, після чого шахтні води затопили виробки і підприємство зупинилося. Закінчилося все повним знищенням шахти № 68 із запасами вугілля на кілька десятків років.

«Усілякі перевіряючі органи, починаючи від технагляду і закінчуючи місцевою владою та прокуратурою, що називається, «ламали через коліно» орендне підприємство. Якось мені подзвонили хлопці з міліції і попередили, щоб завтра я на шахту не їхав, адже прибуде наряд, і мене просто «закриють», відправлять у камеру без всяких пояснень. У цей день я стояв неподалік від шахти і спостерігав за тим, що там відбувалося. Фактично шахту «вбивали». Справді, приїхав наряд міліції з автоматами, представник прокуратури міста, юстиція (ми вже тоді подали до суду на орендодавця за незаконні дії). Погрожуючи наручниками, всіх людей вивели з шахти, закрили адміністративні приміщення, опечатали стовбури і поставили охорону. І протягом півтора–двох місяців шахту повністю зрівняли з землею: від поверхневого комплексу нічого не залишилося, все обладнання вивезли у невідомому напрямку», — розповідав Ільченко.