ЯНИЧАРСТВО ЯК ПСИХІЧНА ХВОРОБА

Так самісінько, якщо для француза чи датчанина яничарство є рідкісною й огидною душевною патологією, то для гомо совєтікуса це нормальна форма існування, освячена віками, прикладами пращурів і прекрасно розбудованими інституціями. У нас нікому й у голову не прийде, що Соломія Крушельницька була типовим яничаром (чи ж одна вона так вірно служила чужій європейській культурі!), а Миколу Гоголя згадують скоріш від заздрості на велич російської літератури і малюють як сирітку безборонного, що його переманили й переінакшили кляті москалі.

Яничарство рідко набуває чітких однозначних форм.

Ускладнюється діагностика ще й тим, що надто часто яничарством здається несвідомий перехід на бік ворога, а то й узагалі просто біологічне походження. Пушкін не був яничаром, бо в його підсвідомості не було жодних залишків жодної семітської чи ефіопської культури. Це був чистий, стовідсотковий, дуже гармонійний росіянин – наскільки взагалі може бути гармонійною російська душа, – і загинув він аж ніяк не від яничарських комплексів; скоріш там можна запідозрити патологію міжрасового покруча, але то зовсім інша проблема.

Не можна вважати яничаром і українця, який виріс, наприклад, у російському культурному середовищі, – навіть якщо він усвідомлює своє українське походження і думає, що щось знає про українську культуру. Нічого він про неї не знає, державна система освіти забезпечила йому глибоку темряву в цьому питанні, ба навіть спокійне наївне переконання, що такої культури не існує. Такий “українець” – цілком здорова істота і, до речі, завдяки своєму душевному здоров’ю, не переживає звірячої ненависті до української культури, коли раптом виявляє її існування. Він не мучиться, це нормальна людина іншої нації, хоча й українського етнічного походження. Він, правда, може тимчасово захворіти яничарством – якщо йому почнуть розказувати, хто він такий, збудять цікавість до власного походження, примусять справді вивчити, взяти до душі вагому частину української історії, релігії, мистецтва, звичаїв – словом, культури. Тоді зіткнення двох культур у його душі неминуче, і клінічно це еквівалентно яничарству, тільки з протилежним знаком. Таке явище зараз спостерігається часто, але це не справжня хронічна хвороба, бо проходить на свідомому рівні, а отже закінчується свідомим і вільним вибором – тобто видужанням.

Найчисленніший, найскладніший для діагностики і найтяжчий для лікування контингент становлять міжкультурні покручі (не плутати з біологічними, міжрасовими покручами). В їхніх душах є і яничарство, і здоровий, усвідомлений компонент кожної з культур, і, звичайно ж, дуже мало бажання розбиратися в цьому складному калейдоскопі. Та й навіщо. Розбиратися важко й боляче. Нехай уже так якось. Так якось ці люди й живуть – як ті жаби в підігрітій воді, в’ялі, безпомічні й культурно безплідні. Справжнього схрещення культур не буває, і душа яничара завжди схожа на посудину, в якій перебовтані дві субстанції різної природи. Навіть при наявності потужного інтелекту, здатного вмістити та впорядкувати дві різні культури (ой, яке ж це рідкісне явище…), перед яничаром постають нерозв’язні проблеми самоідентифікації, виховання власних дітей та багато інших.

Міжкультурний покруч – явище, за всієї своєї протиприродності, таке поширене в Україні, що про нього треба говорити в першу чергу. Строго кажучи, на Землі майже не залишилося чистих етносів і, відповідно, чистих культур, тому кожна людина є якоюсь мірою міжкультурним покручем. Але якщо у здоровіших народів домішки незначні й скоріш діють як каталізатор розвитку й збагачення основної етнічної культури, то у нас маємо проблему майже масового покруцтва. Підкреслюю, міжкультурні покручі – це не тільки і не стільки діти змішаних шлюбів; це передусім діти штучно змішаних, загнаних в один хлів етнічних культур.

Лікування й прогноз

Сама собою яничарська хвороба не така вже й страшна: якщо вона не дійшла найвищої, незворотної стадії (що трапляється досить рідко), то покруча можна вилікувати освітою, апелюючи при цьому до автентичних глибин його душі. Тільки повне й не силуване усвідомлення тих глибин відкриває йому дорогу до вільного вибору, а значить і до одужання.

Потужний і яскравий ефект дає шокова терапія (наприклад, переляк), але результати її

нетривкі й ненадійні, а рецидиви хвороби тяжкі. Переконливий приклад – еволюція нашої політичної номенклатури за останні півтора десятка років.

Зрозуміло, що серйозне лікування не може бути ні швидким, ні простим, навіть у тому разі, коли освіта забезпечена. Але фактично освіта не забезпечена, а масовий характер покруцтва породжує підсвідому впевненість, що вона й не потрібна. Неосвічені, неграмотні й незліченні яничари-покручі створюють дику антисанітарію в культурі, тобто всі передумови для ще серйозніших психічних епідемій, що роз’їдають духовну структуру суспільства.