Інтуїція

Я не знаю, яким чином удалося би мені подолати цей новий наступ болю, якби не одна обставина: вдалині загуркотіли вантажівки. Це зараз я так можу сказати, а тоді почув лише якийсь невиразний шум. Біль змушує людину ховатися від стороннього ока, і я зійшов з дороги, заглибившись у ліс, ніби сподівався, що так мені стане легше.
І справді, під охороною дерев мій організм усе активніше пручався болю, і я тепер міг виразно почути шум двигунів. Ще знаходячись під владою болю, хоча й не такою вже всеохоплюючою, я міг зосередити свою увагу на новій небезпеці, що насувалася на мене.
Дивно, але якщо в тому житті, до в’язниці, я не відчував явних небезпек, то зараз, нехай на інтуїтивному рівні, міг безпомилково відокремити головне й другорядне. Головним була небезпека для мого життя, а другорядним – усе решта.
Колона машин повільно й невпевнено просувалася до мене. Хор потужних двигунів виспівував дивну мелодію, і я зрозумів, що то їдуть по мою душу. Мозок гарячково працював, шукаючи виходу з ситуації, злий чоловічок усередині мене зіщулився, а природа, коли не знає, що має робити, змінює погодні умови: несподівано й нелогічно пішов дощ.
Мені здавалося, що все це я бачив давно, в тамтешньому своєму житті, у якомусь кінофільмі. Зараз вантажівки зупиняться, з них вискочать і посиплються по землі, мов миші, солдати-відчайдухи, яким дано один-єдиний наказ: упіймати чотириста тридцять першого, найбільшого ворога сучасного режиму. Якщо прийшла біда, ніколи не можна сидіти на місці. Мов підстрелений, я рвонув не вглиб лісу, а назустріч, паралельно до машин, але, звичайно, так, щоб мене ніхто не бачив. Це мене і врятувало. Машини і ті, хто був у них, проїхали повз мене і згодом зупинилися за моєю спиною. Тепер я міг святкувати чергову свою перемогу: солдати висипали на дорогу, заглибились у ліс, але дорога до міста для мене була відкритою.
Дощ так само несподівано закінчився, як і розпочався, але я був весь мокрий не лише од життєдайної вологи, а насамперед од поту. Все-таки далося взнаки добровільне перебування в сховку під ліжком. Великі фізичні навантаження були мені не під силу. Серце стукотіло, здавалося, в голові, повітря бракувало, але моє тіло вперто бігло до міста, подалі від вантажівок із солдатами, які несли мені смерть.
Злий чоловічок не відставав від мене, бо зустріч зі смертю теж не входила в його плани.

3