Читаем Інтуїція полностью

Ні, я не збожеволів. Мов із повітря, переді мною матеріалізувався широкоплечий чоловік зі скуйовдженою бородою і очима невинної дитини. Даю голову на відсіч, що ще мить перед цим я нікого не бачив. Цей чоловік буцімто справді став реальним на порожньому місці – і я мусив з цим змиритися.
Його наївність у погляді й нерозчесана борода одразу впадали в очі. Чи хотів ти цього, чи ні, але з першої ж секунди переймався до нього симпатією. Тим більше, що мені видалося, ніби я вже його колись бачив. І не просто бачив, а був із ним у дуже близьких дружніх стосунках.
- Пане редакторе! Ви мене не впізнали? – На якусь мить наївність щезла з очей бороданя. Він пронизав мене гострим поглядом, ніби намагався усвердлитися всередину мого тіла і пізнати мою сутність. Ця екзекуція тривала з секунду, можливо, навіть долю секунди, і моя впевненість у наївності знайомого незнайомця почала згасати. Але вже наступної секунди бородань знову дивився на мене очима невинної дитини. – Я Іван Смеречнюк, художник. Навіть декілька моїх картин є у вашій колекції.
Хоча він і звертався до мене на “ви”, але якось непевно, ніби до давнього друга, з яким не бачився багато років, а тому й не знав, як діяти. Краще було сховатися за отим “ви”.
Його ім’я мені ні про що не говорило, а звістка, що маю колекцію картин, ошелешила. Я нічого зі свого колишнього життя не пам’ятав. Але ж воно було, оте колишнє життя, до того часу, коли я потрапив в осоружний заклад, з якого утік. Втім, мені не варто було дивуватися з несподіванок, що приносило мені життя. Головним залишалося єдине: зберегти спокій і з’ясувати, хто я є і ким був у минулому.

6

Іван Смеречнюк як старий приятель уже крокував зі мною нога в ногу і розмірковував:
- Не впізнав... Або добряче там познущалися над твоєю пам’яттю. Та й не дивина, адже стільки років не було тебе у нашому місті.
Він усе-таки згадав у мені свого старого друга, а тому без особливих зусиль перейшов на “ти”.
Я намагався не надавати значення його словам, не заглиблюватися в їхню суть, хоча, погодьтеся, це важко було зробити. Але сьогоднішній день уже народив у мені філософа, котрий сприймає життя таким, яким воно є.
Не помітивши жодної реакції з мого боку, художник на хвильку замовк, а потім збуджено заговорив:
- Тобі не можна у такому вигляді з’являтись у нашому місті, бо впізнають і знову запроторять туди. Ти не думай, буцімто я стверджую, що ти звідки втік. Моє діло маленьке, і ти сам господар власної долі. Але якщо ти хочеш прислухатися до моїх слів, то тобі треба бодай на декілька днів сховатися від чужих очей. І кращого притулку, ніж моя майстерня, ти не знайдеш.
Мені здалося, ніби він не договорив фразу до кінця, хоча, мабуть, сказав усе, що мав сказати. Але, власне, до всього сказаного слід було поставити жирний знак запитання. І тому його слова дійсно зависли у повітрі, бо лише я і ніхто інший за якусь хвилину-другу мав вирішити, чи пристати мені на пропозицію бороданя, довіритися йому, втрачаючи те, заради чого я втік з осоружного закладу, чи, може, набути щось нове у своєму житті?

7

Коли я став схилятися до думки, що слід дати по морді оцьому знайомому незнайомцю, втекти від нього подалі, бо нічим іншим як провокацією і пасткою це не може бути, всередині мого живота заворушився ненависний мені чоловічок, який став наспівувати, щоби саме так я і вчинив. Але наші шляхи розійшлися від самого початку спілкування і я усвідомлював, що все слід робити навпаки бажанням цього чоловічка, якщо я, звичайно, хочу жити й докопатися до істини про себе. Усередині мене хтось невідомий заклав моє альтернативне існування, яке не призводило ні до чого доброго. Це було своєрідне випробування на життєву міцність, і я неодмінно мав вийти переможцем. Принаймні інтуїція підказувала мені саме такий варіант.
Отже, я вже прийняв для себе рішення, але ще трохи витримав паузу. Втім, затягувати більше не було сенсу, адже бородань міг так само розчинитись у повітрі, як і з’явився, а я знову би подумав, що божеволію.
- І де твоя майстерня? – Я намагався бути байдужим, але в моєму запитанні вже звучала відповідь, що я згоден на пропозицію художника, хоча це зовсім не означало, що до кінця повірив у щирість його замислів стосовно мене.
- Так ось же вона. – Іван Смеречнюк показав рукою на сусідню будівлю в глибині саду, ніби її спеціально звели за лічені секунди на тому місці, де ми зараз знаходились.

8

Перейти на страницу:

Похожие книги

Русская кухня
Русская кухня

Книга рассказывает об истории русской кухни, посуды, утвари, о традициях русского застолья. На основании изучения материалов летописей, монастырских уставов, дипломатических протоколов, столовых обиходников московской знати, этнографических источников, «Домостроя», «Росписи царских кушаний» и других источников воссозданы рецептуры и технология приготовления забытых блюд, количественные значения старинных мер массы и объема жидких и сыпучих продуктов, определено происхождение названий блюд, проведены исторические параллели с современной кухней. В книге содержится около 1000 рецептур блюд и напитков. Дан обширный список литературных источников.Для студентов вузов и учащихся специальных учебных заведений, изучающих технологию продукции общественного питания, технологию приготовления пищи, историю кулинарии, русскую кухню. Предприниматели, фермеры найдут в книге описание традиционных рецептов солений, маринадов, варенья. Кроме того, книга представляет интерес для практических работников, занимающихся питанием иностранных туристов, а также для самых широких читательских кругов.

Авдей Блаженный , Алексей Блаженный , аЛЕКСей БЛАЖенный Авдей Блаженный , Маргарита Николаевна Куткина , Наталия Яковлевна Карцева , Николай Иванович Ковалев

История / Неотсортированное / Юмор / Дом и досуг / Образование и наука / Кулинария